Зяблик (Fringilla coelebs) — один з найбільш поширених наших співочих птахів.
Мало обережний, підпускає до себе близько.
Завбільшки з горобця. Впадають у вічі досить широкі білі смуги впоперек темно-бурих крил і по краях хвоста, які добре видно як у сидячого птаха, так і в польоті. Самець має червонувато-коричневі груди, каштанову спину, зелене надхвістя, голубувато-сіру голову з чорним лобом, голубуватий дзьоб; самка вся сірувато-бура.
По землі пересувається легкими стрибками.
Оселяється в лісах різного типу, парках, садах. Л
егко визначається в природі й по голосу — дзвінких і різких звуках «пінь-пінь-пінь...», які трохи нагадують велику синицю, але вимовляються неквапливо і не закінчуються тріскучою треллю «тарарах». Іноді зяблики «рюмлять»— «рю...рю... рю...». Пісня являє собою голосну мажорну трель, що поступово прискорюється і закінчується дуже характерним «розчерком»: «фью-фью-фью-ля-ля-ля-ді-ді-ді-ві-чіу». Співаючи, самець відкидає голову трохи назад і злегка розкриває крила.
В Україні — звичайний гніздовий птах в усіх районах, де є деревні насадження; подекуди численний; в Чорноморському заповіднику звичайний зимуючий; нерідко зимує і в інших регіонах.
