Зповною впевненістю можна стверджувати, що більшість підземних ходів та сховищ, які нині стали відомими, споруджені в ХУІІ-ХУІІІ ст. Й існували вони у більшості иолкових і сотенних містечок нашого краю. Звісно, тих, де були належні умови. Наприклад, у Лохвиці нічого про них не довелося ні чути, ні читати. І це тому, що місто розташовувалося в низинній болотистій місцевості, де грунт не міг витримати довгі підкопи, де крізь нього легко проникають грунтові води.
Нічого не вдалося дізнатися про існування давніх підземель у Кременчуці. Певно, їх там тоді не споруджували. Чому? Бо заснована поблизу гирла Кагамлика, ймовірно, в 1636-1638 роках, місцева фортеця стояла на піщаному пагорбі. Ну, а це грунт, безперечно, не для прокладання тунелів. З другого боку, це придніпровське місто завжди неабияк потерпало від повеней.
На думку автора, найрозгалуженіша мережа підземель у Лубнах. Чому? Бо то було найбільше за розміром місто на території сучасної Полтавщини в часи середньовіччя. У першій половині XVII ст. це поселення стало столицею Вишневеччини - великого феодального володіння тодішнього магната князя Яреми Вишневецького. Хоча в Полтаві й не така розгалуджена система підземних споруд, але вони найкраще досліджені, адже 1802 р. місто стало губернським адміністративним центром. І тому в ньому концентрувалась духовна еліта - насамперед викладачі місцевих навчальних закладів, освічені чиновники, поміщики тощо. Тут з 1838 р. виходила газета «Полтавские губернские ведомости», яка друкувала чимало місцевих історичних і етнографічних матеріалів. До речі, в місті ще до кінця XVIII ст. збереглися рештки земляних валів і 4 фортечних брами.
