Найстаріше місто (50.7 тис. жителів) України обласного значення і районний центр, розташоване на правому березі Дністровського лиману. Історію Білгорода-Дністровського (таку назву місто носить з 1944 р.) звичайно ведуть з кінця VI ст. до н.е., коли тут виникло місто Тіра — одна з перших давньогрецьких колоній у Північному Причорномор’ї. Руїни міста (IV ст. до н.е. – IV ст. н.е.), що вивчаються археологами понад сторіччя, найбільш широко представлені (фундаменти і підвали будинків, вулиці і водостоки, численні залишки знарядь праці і древніх статуй, знахідки прикрас і монет) і детально досліджені на березі лиману біля входу в середньовічну турецьку фортецю. За довгі сторіччя свого існування Тіра знала злети і падіння, благодатні часи вигідної торгівлі і спустошливі руйнування, але життя тут ніколи не припинялося, завдяки чому її наступник Білгород-Дністровський внесений ЮНЕСКО до списку десяти найдавніших міст світу, що зберегли безперервне існування. Найважливішу роль в історії міста грає видатна пам’ятка середньовічної фортифікаційної архітектури, одна з найбільших і наймогутніших оборонних споруд ХІИ-ХУ ст. на території України — Акерманська фортеця. Вона була закладена на високому скелястому березі Дністровського лиману і зводилася впродовж майже двох сторіч. Основою кріпосної оборонної могутності була нависаюча над урвищем грізна цитадель, яку ще називають Генуезьким замком. Високі і міцні (завтовшки до 5 м) стіни з вузькими бійницями, величезні вежі з шатровими черепичними покрівлями навіть через сторіччя складають враження неприступних. Перед цитаделлю знаходився гарнізонний двір, відділений потужною стіною від громадського двору, що призначався для захисту місцевого населення під час облоги. На території громадського двору збереглися залишки, очевидно, найстарішої культової споруди Акермана (Білий камінь, або Біла фортеця — так у часи турецького панування називався Білгород-Дністровський) — мінарету. Його приблизними ровесниками можуть вважатися храми великих міських громад — вірменської, молдавської і грецької: рідкісний зразок культової будівлі в Україні церква Успіння Пречистої Богородиці (вірменська), (XIII— XIV ст.), підземна церква Іоанна Сучавського (ХІУ-ХУІІ ст.) і досить архаїчна за конструкцією церква Святого Іоанна Предтечі (грецька), (XV ст.). Війська Російської імперії, що в XVIII ст. увійшла до числа великих світових держав, упродовж трьох воєн з Туреччиною тричі (1770, 1779 і 1806 р.) захоплювали Акерманську фортецю. Але тільки в 1812 р. після підписання Бухарестського мирного договору місто і вся Бессарабія увійшли до складу Росії. В 1832 р. фортеця над урвищем Дністровського лиману втратила статус військово-оборонної споруди, а в 1896 р. була оголошена історико-архітектурною пам’яткою. XIX ст. додало в архітектурне обличчя міста ще три культові споруди: найбільший в Акермані Свято-Вознесенський собор, болгарську Свято-Георгіївську церкву і Свято-Миколаївську церкву Серед споруд цивільного призначення другої половини ХІХ-початку XX ст. у прилягаючих до фортеці центральних кварталах міста збереглося кілька приватних особняків, будинок повітової земської управи, чоловічої гімназії і військових Олександрівських казарм. Єдиний монумент, що дійшов до наших днів з дореволюційної пори, встановлений на честь героя В. Рябова і воїнів-уродженців Акермана та повіту, що загинули в російсько-японській війні 1904-1905 рр. (1912 р.). У місті бувало багато відомих письменників: О. Пушкін, А Міцкевич, І. Нечуй-Левицький, Л. Українка, М. Коцюбинський та ін., і в кожного з них враження від візиту тією чи іншою мірою відбилися в наступній творчості.
