Місто обласного підпорядкування, розташоване у західній частині Донецької області за 80 кілометрів від Донецька. Територію Красноармійська перетинає автомагістраль загальнодержавного значення Донецьк — Дніпропетровськ та обласна Донецьк — Добропілля. У місті працюють 2 автотранспортні підприємства. Красноармійськ зв’язаний з сусідніми населеними пунктами поїздами приміського значення.
Місто засноване в 1875 році як пристанційне селище Гришине. Воно розбудовувалося спочатку разом із залізницею. У 1934 році селище стало називатися Постишеве. І тільки 13 березня 1938 року селищу було надано статус міста, яке одержало назву Красноармійськ.
22 червня 1941 року місто, як і вся країна, здригнулося від страшної звістки — почалася Велика Вітчизняна війна... Відразу ж у Красноармійську були створені винищувальний батальйон, загін народного ополчення, розвідувальна група штабу Південного фронту під командуванням П.С.Шумка, підпільний райком партії і три партизанські загони. Проте 21 жовтня 1941 року фашисти ввійшли до Красноармійська. Тут загарбники встановили «новий порядок», несучи розруху, голод, знущання, смерть. На території міста з’явилися три концтабори, до яких окупанти зганяли «непокірних». «Новий порядок», якому жителі міста, як могли, чинили опір, проіснував до лютого 1943 року. Саме цього дня до Красноармійська з боями ввійшли танкісти-кантемирівці, бійці мотострілецької бригади і лижники. Старожили й досі пам’ятають жорстокі лютневі бої, після яких Красноармійське назвали містом розстріляних вулиць.
Нелегко було повертатися до мирного життя — окупація і воєнні дії завдали Красноармійську значних збитків. Але кожний житель Красноармійська був сповнений рішучості якомога швидше вдихнути життя в понівечене рідне місто.
У п’ятдесятих роках у місті розгорнулося велике промислове й житлове будівництво. Динасовий завод імені Дзержинського розширив асортимент своєї продукції, вийшовши на світовий ринок. Красноармійські вогнетриви мали попит у Польщі, Болгарії, Угорщині, Румунії, Туреччині, на Кубі та в інших країнах. Технічна перебудова відбулась і на залізничному транспорті: паровози повністю замінено на потужні електровози, а дерев’яні шпали — на залізобетонні.
Відродилося й культурне життя міста — протягом перших повоєнних років у Красноармійському було збудовано 6 шкіл, кінотеатр «Мир», 4 клуби, Будинок піонерів, музичну школу. З’явилася станція юних техніків, відкрилося педагогічне училище, а восени 1959 року відкрив двері для перших студентів загально-технічний факультет Дніпропетровського гірничого інституту імені Артема, який пізніше підпорядкували Донецькому національному технічному університету.
У ті ж роки у місті відкрили районну лікарню, 3 поліклініки, 5 аптек.
З січня 1963 року починається новий етап в історії міста — воно стає містом обласного підпорядкування і отримує свою нинішню назву — Красноармійськ. Кінець 1960 — початок 1970-х років відзначений бурхливим ростом житлового й соціально-культурного будівництва. Місто розбудовувалося на очах, було закладено мікрорайон Південний, з’явилися перші дев’ятиповерхівки, змінювався вигляд центральної частини, де поруч зі спорудами старої забудови виростали, органічно вписуючись в архітектурний стиль міста, нові сучасні будівлі.
До кінця 60-х років вуглевидобувні підприємства міста вступили в якісно нову фазу розвитку. Справжньою лабораторією промислового випробування новинок вугільного машинобудування стала нова шахта «Краснолиманська». До Красноармійська за досвідом приїжджали гірники не тільки з Донбасу, але з Кузбасу, Караганди, Львівсько-Волинського, Печерського басейнів.
Велика робота з технічного переозброєння була проведена і на залізничному вузлі. Після реконструкції вагонне депо з 1974 року перейшло на новий, прогресивніший графік роботи, що дозволяє ремонтувати 8 тисяч вагонів нарік. Упровадження прогресивної технології у вагонному депо дозволило збільшити його потужність утричі. Депо стало одним з найбільших в країні.
У ці ж роки почалося й будівництво найбільшого вугільного підприємства, відомого сьогодні далеко за межами міста, шахти «Красноармійська-Західна» №1. Її перший пусковий комплекс введений в експлуатацію в грудні 1990 року.
Чітко окреслився адміністративний центр Красноармійська: його діловим осередком стала площа Шибанкова, де сьогодні розташовані міська й районна ради, міськвиконком, райдержадміністрація, інші установи. Просторий чотирикутник площі, центр якої перетворено на невеличкий впорядкований сквер з тінистими деревами й квітниками, завершує масивна споруда зі скла й бетону — палац культури шахти «Красноармійська-Західна» №1, де проходять усі урочисті події і культурні заходи.
На території міста розташовано 32 пам’ятника історії та культури, які увічнюють революційні події та події Великої Вітчизняної війни.
Велика кількість городян уславила рідне місто. Увесь Донбас пишається іменами композитора М.Д.Леонтовича, Маршала Радянського Союзу К.С.Москаленка, Героїв Радянського Союзу П.Т.Волкова, В.Ф.Демури і В.І.Шибанкова.
Сьогодні виробничий потенціал міста представляють 18 промислових підприємств і 45 підприємств інших галузей економіки, 357 підприємств малого й середнього бізнесу. Місто розвивається, посідаючи одне з провідних місць в Донецькому регіоні.


    фейсбук