Осередок численної вірменської колонії в середньовічному Львові містився в північній частині середмістя, поміж сучасними вулицями Вірменською, Краківською та Лесі Українки. Головний вхід до затисненого забудовою комплексу споруд вірменської громади з боку вул. Вірменської акцентовано надбрамною дзвіницею, пов'язаною зі сходами, що спускаються до східного внутрішнього дворика.Комплекс формувався протягом кількох століть навколо одного з найстаріших храмів у "місті серед мурів", згадуваного в хроніці бургомістра Львова XVII ст. Бар-толомея Зиморовича під 1363 р як вірменська церква, котру "частково з каменю, частково з дерева збудували, запросивши архітектора Доре. Церква св.Марії була соборною у новоствореній єпархії усіх вірмен Русі та Валахії. Кошти на будівництво виділили багаті купці Яків з Кафи і Панос з Гайсераца. У 1437 р. з трьох боків до первісного тринавового об'єму церкви добудовано аркади-лоджії, з них збереглася одна, звернена до південного дворика, в якому з XIV до XVIII ст. було кладовище (залишилися надгробні плити та епітафії вірменською, латинською та польською мовами). Після 1527 р. цю аркаду перебудовано в ренесансному стилі з залишенням давніх готичних колон. Замість західної аркади 1630 р. архітектор А. Келар спорудив видовжену наву, рівношироку первісному фасаду. На місці північної аркади 1671 р. постало приміщення закристії. Зі зведенням у 1680-х роках келійного корпусумонастиря вірменських бенедиктинок, об'єднаного з собором відкритою ренесансною аркадою, сформувався північний напівзамкнений дворик, що також використовувався як цвинтар. Від 1571 р. невід'ємною частиною ансамблю стає ренесансна дзвіниця, споруджена архітектором П. Красовським за кошти Андрія з Кафи як посвята його родині (це засвідчено написом вірменською мовою у проході під дзвіницею). Після прийняття унії з католицькою церквою (1630 р.) Львів стає осередком вірменського григоріанського архієпископства, підпорядкованого Римові. Наприкінці XVII ст. архієпископ Гунаніан поруч із дзвіницею спорудив триповерховий палац для резиденції, звернений чолом на вул. Вірменську. У глибині східного двору в тому ж столітті з'являється будинок капітулу з приміщенням вірменського банку на 1-му поверсі (заснований при соборі 1640 p.).Суттєві зміни в архітектуру ансамблю внесла доба бароко. Під час перебудови собору, здійсненої 1723 р. коштом голови вірменського суду Христофора Августиновича, відкрите мурування стін потиньковано ззовні й усередині, у 1731 р до закристії прибудовано ризницю. Всередині встановлено барокові вівтарі, у східному дворі - кам'яну колону зі скульптурою покровителя Августиновича - св. Христофора (1726 р), а в південному дворі - дерев'яний вівтар із зображенням Голгофи. Після пожежі 1778 р. відбудовано й розширено палац вірменських архієпископів з наданням йому рис пізнього бароко, у 1799 р. перебудовано будинок капітулу з утворенням критого переходу над аркою, яка поділяє східний двір на дві частини.У 1877 р. зведено муровані огорожі з порталами брам південного й північного дворів, на території яких встановлено скульптури роботи Т. Дикаса ("Богоматір" - у північному дворі, 1881 p.; "Христос, що несе хрест" - у південному дворі, 1889 р).Останні перетворення ансамблю пов'язані з періодом так званих стилістичних реставрацій початку XX ст. У 1908 р. за проектом архітектора Ф. Мончинського зведено начорно стилізовану в готично-сасанідському дусі західну частину собору з виходом на вул. Краківську, а над середньою навою замість склепіння влаштовано дерев'яну пишно декоровану стелю. У 20-ті роки здійснено реставрацію інтер'єру з розкриттям давніх архітектурних елементів і настінних малювань та одночасним привнесенням в оздоблення нових стилізованих мотивів.Собор первісно являв собою чотиристовпний хрещатобаневий храм візантійського типу. На перехресті середньої нави з трансептом здіймається підбанник, перекритий всередині банею, а зовні завершений наметом. Дванадцятигранна форма підбанника, конструкція бані з ребрами, викладеними з випалених глиняних глечиків, та первісна покрівля намету з кам'яних плит є характерними рисами давньовірменського зодчества. З галицькою архітектурною школою XII—XIII ст. пам'ятку зближує тринавова структура і техніка мурування товстих (140 см) стін з білого тесаного каменю.З часів заснування собору повністю збереглася центрична просторова організація інтер'єру, бічні компартименти якого перекрито коробовим склепінням. У стрілчастій формі попружних арок, оздобленні підбаневих стовпів та орнаментиці різьблення карнизів з мотивами сталактитів простежуються особливості давнього, спорідненого з сельджуцьким, вірменського мистецтва. При реставрації 1925 р. у південній віконній ніші виявлено залишки традиційного для давньоруського мистецтва фрескового малювання - зображення св. Іоана Богослова з Прохором і апостола Якова з маленькою фігуркою ктитора. Фреску датовано кінцем XIV - початком XV ст. На центральних опорних стовпах збереглися притаманні вірменській культурі різьблені хрести-хачкариз вотивними зображеннями, найдавніші з яких походять з XIV-XV ст. Унікальною є розташована поруч із входом до закристії вирізьблена з каменю хрестильня, декорована східним орнаментом.В архітектурі собору є чимало фрагментів, що виникли в різний час портал і масивні колони аркади з часів готики на південному фасаді, ренесансний портал закристії (1671 p.), вмуровані в стіни скульптурні епітафії та зображення XV-XVIII ст. Ліворуч від входу до закристії зберігся кам'яний надгробок зі скульптурним зображенням патріарха Великої Вірменії Стефана, що помер у Львові 1551 р, повертаючись із Риму. Два дерев'яні вівтарі походять з XVIII ст. Чималу мистецьку цінність має опорядження інтер'єру від початку XX ст.: мозаїка в бані з зображенням Св. Трійці роботи Ю. Мегофера, модернізоване настінне малювання Я. Розена на біблійні сюжети, стилізована у вірмено-арабському дусі дерев'яна стеля нави з глибокими фігурними кесонами та різьбленими позолоченими елементами (Ф. Мончинський), влаштовані за проектом В. Мінкевича великий вівтар, єпископський трон, амвон і передвівтарна огорожа (1927-1929 pp.). а також встановлені у 1927 р. вітражі вікон нави.Дзвіниця (1571 р.) є яскравою ренесансною пам'яткою, що складається з двох нижніх квадратних у плані ярусів і третього восьмигранного з півкруглими вежами на рогах будівлі. Зведена з цегли із застосуванням в архітектурних деталях тесаного каменю. Після пожеж, що сталися у 1676 та 1778 pp., споруда реставрувалася. У проході під нею збереглися ренесансне зірчасте склепіння з тонкими кам'яними нервюрами і розеткою в зеніті та різьблений кам'яний портал входу до приміщення колишнього вірменського суду, увінчаний картушем з вірменським написом і датою "1570". Отвори на фасадах оздоблено кам'яним рустуванням, а карниз - високими ренесансними модильйонами. Первісно споруду увінчувала цибуляста баня. Нинішнє завершення з п'ятьох баньок, встановлених над центральним восьмигранним наметом і наріжними вежами, зроблено наприкінці минулого сторіччя за аналогією з дзвіницею вірменської церкви у Кам'янці-Подільському.Вірменський собор у Львові є унікальним зразком вірменської архітектури, а сформований навколо нього комплекс споруд XVI-XVIII ст. - найкраще збереженим архітектурним осередком вірмен, що здавна оселялися в Україні.
Т. О. Трегубова
