ВАРВАРІВКА – село Карлівського району, центр сільської Ради. Розташоване за 15 км від райцентру. 2295 жителів (1990).
Засноване в 1-й третині 18 ст. на землях, одержаних у володіння учасником Полтавської битви 1709 генералом російської армії І.-Б. Вейсбахом. Після його смерті (1735) землі перейшли у відання комісії державних маетностей, а потім були пожалувані Анною Іванівною російському генералу-фельдмаршалу Б.-К. Мініху. Після зіслання останнього 1742 Єлизаветою Петрівною до Сибіру В. відійшла до казни, а 1743 імператриця подарувала її графу О. Г. Розумовському. Після його смерті село відійшло до його брата, останнього гетьмана Лівобережної України К. Г. Розумовського, потім – до нащадків. У 1817 на околицях села були скотарні Буртовської і Тернової, винокурний завод Тернової та вівчарня Татариновської. У 1849 М. Г. Розумовська (дружина Л. К. Розумовського) продала Варварівку великій княгині Олені Павлівні. У 70-х pp. 19 ст. володіння перейшли до її дочки – великої княгині Катерини Михайлівни, потім – до її нащадків – герцогів Мекленбург-Стрілицьких і принцеси О. Г. Саксен-Альтенбурзької. За переписом 1859 у селі налічувалось 375 дворів, 1888 жителів, церква (збудована 1800 Л. К. Розумовським), при якій існували бібліотека та школа грамоти. 1869 збудовано нову дерев’яну Варваринську церкву з дзвіницею. Велика княгиня Олена Павлівна 1859 звільнила своїх селян від кріпосної залежності. 1900 у селі– 601 двір, 3965 жителів, земська та церковнопарафіяльна школи, відбувалося 4 ярмарки на рік, був шпиталь. У селі та на його околицях працювало близько 50 вітряків. За переписом 1910 у селі – 701 двір, 4513 жителів. У березні 1902 жителі села разом з селянами Білухівки та інших навколишніх сіл вчинили напад на поміщицький маєток. На придушення повстання разом з каральними військами прибув полтавський губернатор О. К. Бельгард. Напади на поміщицькі економії відбувалися й під час революції 1905–1907.
