КИБИНЦІ – село Миргородського району, центр сільської Ради, якій підпорядковане село Бієве. Розташоване за 18 км від райцентру. 1646 жителів (1990).
Вперше згадується в 1688 як власність Миргородського протопопа Леонтія Филипповича (Филиппова). У 18 ст. село входило до першої Миргородської сотні Миргородського полку. У 1729 тут було 133 двори. За даними 1746 село належали значковому товаришу Миргородського полку Іосифову (Осипову). 1770 у село було кілька власників: бунчуковий товариш Максим Соханський (60 хат), возний Хорольської сотні значковий товариш Сидір Вишневський (8 хат), Миргородський сотенний отаман Григорій Омнов з братами Федором і Василем (62 хати).
1781 у селі налічувалось 220 хат, поштова станція – для обслуговування на відстані 30 верст. У 1787 село належало до Лубенського повіту, в ньому проживало 742 душі. 1788 М. Соханський продав свій маєток Трощинському Дмитру Прокоповичу (1754–1829, народився в селі Яреськах) – представникові гадяцької полкової старшини. Був гадяцьким полковим писарем, пізніше – статс-секретар Катерини II (з 1793), 1802–1806 – міністр наділів, 1814–1817 – міністр фінансів російського уряду. 1812 обраний предводителем полтавської губернії.
Під час відставок жив у Кибинці (1806–1814 та 1817–1829). Володів 70 тис. дес. землі, 6 тисяч кріпаків. Був далеким родичем М. В. Гоголя по матері. Батько Гоголя працював управителем маєтків Трощинського. Трощинський сприяв влаштуванню М. В. Гоголя у Ніжинську гімназію вищих наук. Маєток Трощинського у Кибинці вважався одним з осередків української культури першої чверті 19 ст. (їх прозвали «малоросійські Афіни»). Тут діяв Трощинського Д. П. домашній театр, у спектаклях брали участь батько і мати М. В. Гоголя, оркестр, були унікальна бібліотека, яку впорядкував І. Р. Мартос, колекції мистецьких творів. Портрет козака-сановника, створений уродженцем Миргорода В. Л. Боровиковським. В К. у Трощинського часто гостювали російський письменник В. В. Капніст, російський письменник і дипломат, громадський діяч І. М. Муравйов (Муравйов-Апостол), його сини С. І. і М. І. Муравйови-Апостоли, зокрема, в селі під час осіннього балу 1825 сюди надійшла звістка про смерть Олександра І, бували лікар М. Я. Трохимовський та інші. 1859 у селі налічувався 301 двір, 1827 житклів, діяли 2 церкви. З 1867 в селі працювало початкове народне училище.
Після реформи 1861 панську садибу (разом з економією і горілчаним заводом) придбав поміщик Шишкін, який у свою чергу продав її поміщикам Вульфертам. 1904 у селі створено сільсько-господарське товариство, де налічувалося 86 членів. На початку 20 ст. господарство Б. П. Вульферта складалося з 1200 га орної землі, понад 200 га лісу, молочнотоварної ферми, свиноферми, вальцьового млину, діяло 2 цегельні, горілчаний завод з річним виробництвом спирту на суму близько 10 тис. крб. Значними землевласниками в селі були поміщики Пищимуха та Осипов (Михайленко). За даними 1910 в селі налічувалось 524 господарства (разом з економією Вульферта), 3268 жителів. Крім землеробства, в селі розвивалися промисли і ремесла.
