КЕЛЕБЕРДА (колишня назва Гебердеїв Ріг, Кере Берда, Каліберда) – село Салівської сільради Кременчуцького району. Розташоване на березі Дніпродзержинського водосховища, за 30 км від райцентру. 404 жителів (1990).
Скло – одне з найдавніших поселень на території краю, містилось на відрозі над Дніпром. Можливо, назва «Гебердеїв» виникла ще за часів язичництва. До кінця 19 ст в селі зберігалися рештки стародавніх укріплень. Сучасна назва села, можливо, виникла в 1-й третині 15 ст. З середини 14 ст. ця територія була під владою Великого князівства Литовського. У 20-х pp. 15 ст. великий князь литовський Вітовт, зібравшись з силами після поразки у 1399 від війська золотоординського хана Темір-Кутлуя на Ворсклі, вирушив у володіння Золотої Орди, в Кабарду, і запропонував черкеській княгині переселитися зі своїми людьми в межі свого князівства. Ці вихідці з Північного Кавказу й заснували ряд поселень на території майбутньої Полтавщини.
Назва Келеберда походить від слів «кала», «кале» – фортеця, башта, а також «берд», «бердо» – гора, підвищення, замок. Укріплення у районі села були зафіксовані польським письменником середини 16 ст. Михайлом Литвином. Відзначені вони і в «Книге Большому Чертежу» – першому географічному і частково етнографічному опису Російської держави та ряду суміжних країн, складеному 1627. Історики вважають, що укріплення стародавнього поселення були поновлені і пристосовані до нових умов для захисту від зовнішніх ворогів (перш за все від кримських татар) уже в козацький період, під час знаходження там Келебердянської сотні Полтавського полку.
У 1622 село відносилося до Канівського староства. Поповнювалася втікачами з Правобережжя, що Рятувалися тут від гноблення польської шляхти та від розорення татарами й турками. Уже в останній чверті 17 ст. село – багатолюдне поселення, в якому було 6 церков: Преображенська, Покровська, Троїцька, Миколаївська, Михайлівська та Різдва Богородиці. У кінці 17 – на початку 18 ст. багато з жителів села переселяються в навколишні степи, засновують хутори. У 1730 в місті – 499 дворів, 1745 відкрито шпиталь. 1764 Келебердянська сотня віднесена до Новоросійської губернії, на той час на території сотні мешкало 3186 чоловік. З 1783 село входило до складу Кременчуцького повіту Катеринославського намісництва, з 1789 – до Градизького повіту того ж намісництва, з 1796 – до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії (з 1802 – Полтавська). За переписом 1859 в селі – 595 дворів, 4952 жителя, діяло 5 церков (Покровська на початку 19 ст. була перенесена в Кобелячок), лісова пристань. З ярмарки на рік. У 1844 засновано школу, яка з 60-х pp. реорганізована в земську.
1864 Михайлівська церква перенесена в Солоницькі хутори, і в селі залишаються 4 церкви: дерев’яна Миколаївська (нова – 1894), Преображенська (нова – 1851) та Різдва Богородиці (нова – 1898), мурована Троїцька (нова – 1854). При всіх церквах були бібліотеки. У 1900 в селі – 256 дворів, 1416 жителів. Діяли земська та 3 церковнопарафіяльні школи, відбувалося 4 ярмарки на рік. Працювало понад 10 крамниць, близько 20 водяних млинів. Поблизу села знаходилися каменоломні, де добували граніт і гнейси. За переписом 1910 у селі – 303 двори, 1417 жителів. У 1911 відкрито друге земське училище.
