Невелике селище (2.2 тис. жителів) Бродівського району, розташоване на високому правому схилі долини р. Іква.
Селище розташоване на пагорбі, верхню частину якого в гарну погоду видно за 10 і більше кілометрів. Таке місце не могло залишитися без уваги служителів культу і, згідно з місцевою легендою, було освячене ще в язичеські часи. У Підкамінь в 1598 р. привезли копію ікони Діви Марії Сніжної (такої самої, як у монастирі кармелітів у Бердичеві, що через півтораста років перетворилася на об’єкт паломництва), а на початку XV ст. прибули ченці домініканського ордену. Споруди домініканського монастиря, розташованого на високому вапняковому пагорбі, через неспокійні часи будувалися понад сторіччя і вийшли дуже великими (архітектор X. Дальке).
Збереглися стіни з воротами, дзвіницею і вежами (XVIII ст.), величезний келійний корпус (XVII–ХVІІІ ст.), величний костел (1612–1695 рр.), Параскевська каплиця (1739–1741 рр.) і коринфська колона (1719 р.). Домініканці, що влаштували в монастирі притулок для психічно XV хворих жінок, пробули тут порівняно недовго. їх змінили ченці греко-католицького ордену Василя Великого, яким монастир належав до 1939 р. і був знову повернутий через півстоліття. Зараз він неспішно відновлюється, у всякому разі, образ Богородиці, встановлений на колоні, вже сяє на сонці, немов символізуючи відродження монастиря. На сусідньому з монастирем нижчому пагорбі височіє самітна 16-метрова скеля з ясно-сірого вапняку. Це останець товтрового Гологоро-Кременецького пасма, що дивом зберігся, який не спіткала традиційна доля бути розібраним на будівельні матеріали.
За легендою, утворення скелі Камінь-Велетень не що інше, як витівки нечистої сили, що за давніх часів літала над землею і завдавала людям шкоди, засипаючи ріллю камінням. Один з них, яким вона цілила в місцевий монастир, вирвався з рук і впав неподалік Мабуть цей камінь, оточений хрестами козацьких могил XVII ст., і дав свого часу назву селищу.
