Я кілька років відкладав свою поїздку у парк природи, що знаходиться у селі Беремицьке Козелецького району. Але відвідавши його кілька тижні втому, можу з впевненістю сказати, що це одне з найкращих місць для відпочинку у нашій країні.
Відразу впадає в око справжня любов до тварин, які тут є не засобом збагачення, а метою. Усі тварини доглянуті та нагодовані, а деякі види ви не побачите більше в жодному місці України.
Сам парк складається з двох умовних частин. Перша – це туристична частина, на якій знаходяться комфортабельні будиночки для проживання, місце для кемпінгу чи пікніка, вольєри з різними тваринами, магазин сувенірів, контактний зоопарк міні тварин… А друга – це ревалдингова частина, де живуть відновлені види тварин, чи такі, що на межі вимирання через діяльність людини.
Відразу хочу зупинитися на другій частині, адже там проживають такі тварини, яких ви не зможете побачити у жодному куточку України. Серед них легендарні тури, вимерлі тарпани, червонокнижні кулани та багато інших унікальних видів, що колись були характерними для українських територій.
Серед найбільш унікальних варто виокремити турів та тарпанів. Звичайно, що це вже не ті тури та тарпани, що проживали тут сотні років тому, але вони мають майже такий самий вигляд як і їхні предки.
Легендарні тури зникли понад 500 років тому, однак на початку 20-х років, минулого сторіччя виведенням туроподібної худоби зайнялися брати Луц і Хайнц Хек. Один із них працював директором Берлінського зоопарку, а другий - Мюнхенського. Витривалу й схожу на турів породу великої рогатої худоби, яка тепер має ім’я братів, вони вивели шляхом зворотного схрещування. Під час другої Світової війни ці тури знову опинилися на межі вимирання, але їх все ж вдалося зберегти і нині на території Німеччини проживає понад 4000 турів. В Україні вони живуть лише в одному місці, однак їхня популяція росте і вже сягає 40 особин.
Як відомо, первісного тура вчені вважають предком сучасного бика. Його вага досягала 1000 кг, а висота в холці - 180 см. Тур був одним із найбільших в історії наземних ссавців, що був витіснений із середовища свого проживання, а потім винищений.
Не менш захопливими є і дикі коні тарпани. Останній тарпан зник з території України понад 100 років, але одомашненні тарпани проживали у домогосподарствах на території Білорусі та Польщі. Саме з цих особин і вдалося відновити вимерлого коника, який сьогодні носить скромну назву польський чи тарпаноподібний коник. До слова в Україні вони зустрічаються вже в кількох парках, однак у цьому їх популяція найбільша і вже сягає 60 особин, які поділилися на 5 табунів.
Тарпан — вимерлий європейський дикий кінь, невеликий на зріст (висота в холці 107 — 130 см). Однією з ознак, окрім малого зросту, є темний «ремінь» уздовж хребта, а також відсутність чілки і неповисла грива. Травоїд; у минулому досить поширений у Степах і Лісостепах Європи.
Головною перевагою дикої частини для мене стало те, що по ній можна ходити туристам і спостерігати за тваринами не через сітку чи грати. Однак тут треба бути обережним і не провокувати тварин на агресію. Намагаючись зняти турів я підійшов до них надто близько чим відразу привернув увагу дуже великого хлопця, що зробив кілька впевнених кроків у моєму напрямку і зайняв бойову стійку. Я його сигнал прочитав дуже чітко і не став жартувати із 600-та кілограмовим здорованем. Швиденько ретирувався і спробував підійти з іншого боку, де мене таким самим жестом зупинив інший здоровань, що охороняв своє стадо. Тому турів того дня мені довелося знімати проти сонця і здалеку.
Ще б хотілося згадати таку сакральну для мене тварину як лосі. Їх у парку зараз живе троє: Аслан, Єва та їхнє дитинча. І Аслана і Єву принесли ще тижневими лошатами у парк небайдуже люди. Обидві тварини перебували вже на межі голодної смерті. Тому їх вигодовували з парку практично з піпетки, розбавляючи водою козяче молоко.
Коли я підійшов до їхнього вольєра усі троє їли соснову хвою. На відміну від інших тварин ці були обнесені парканом у 3 ряди. Це відразу наштовхнуло на думку, що з цією сім’єю краще не жартувати і триматися від них подалі, тим більше, що досвід із турами ще був свіжим у моїй пам’яті. Однак яким було моє здивування, коли Аслан як цуценятко підбіг до огорожі почувши голос свого доглядача, який відкрив ворота і підійшов впритул до його огорожі. І ось цей 700-а кілограмовий здоровань почав облизувати обличчя свого друга, який врятував життя і йому, і його подружці – матері двох його дітей. Тварина не забула доброту, яку проявив до неї цей чоловік.
Дл себе я вирішив, що з першим снігом повернуся в цей парк, але на вулиці вже лежить сніг, а я ще не там. Однак навіть зараз, монтуючи це відео я відчуваю справжні позитивні емоції, які дарував ліс та тварни, що так доречно у ньому зібралися.
АДРЕСА ПАРКУ:
с.Беремицьке, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 17044, Україна
50.894631, 30.871248
