...Лiтнiй день видався спекотним. Василь Пашкевич разом iз колегою Петром Первоцвiтом уже третю годину ретельно обстежували дно акваторiї Днiпра -- шукали сомiв. Але -- жодного вусаня. Нiби цi хижаки взагалi зникли з рiчки.
"Що й казати, настрiй був кепський, -- розповiдає Експресу пан Пашкевич. -- Ми не вперше полюємо на Днiпрi i ще жодного разу не поверталися додому без трофеїв. А цього разу таки не щастило. Пiрнали i пiд берегом, i на глибинi. Марно. Дрiбноти -- багато, а сомiв -- катма. Добряче втомилися. Думали, що цей день -- не наш. Кажу Петровi, мовляв, давай-но ще раз на дно. Якщо не поталанить, все,сушимо весла. Тобто пливемо на берег".
Пан Василь першим зникає пiд водою. Вiн рухається повiльно, щоб, бува, не злякати рибу. Корчi, камiння, ями... А де ж соми, якими славиться найбiльша українська акваторiя? "На жаль, немає, -- кажу подумки. --Мабуть, надто тепла вода змусила їх мiгрувати кудись подалi. Шкода: таке чудове мiсце -- i жодного трофея. Попереду -- довжелезна колода. Хочу "обiйти" її збоку, щоб пересвiдчитись, чи не залiг там якийсь вусатий хижак. I раптом не вiрю своїм очам: гiгантська "колода" ворухнулася i попливла. Уявляєте, що я вiдчув тiєї митi? Кiлька секунд, i рибина в каламутнiй водi може зникнути назавжди. Мерщiй прицiлююсь i стрiляю. Що було потiм, важко передати словами. Лiнивий сом вiд болю нiби оскаженiв i рвонув уперед з такою силою, що я летiв за ним, мов торпеда. Скiльки метрiв? Не пам'ятаю: сто, а мо' триста".
Пан Василь вiдчув, що запас повiтря в грудях майже вичерпався, i перед очима з'явилися кола. Все, мерщiй на поверхню. Тiєї митi, як признається, вiн уже не думав про трофей. "Виринаю, -- пояснює, -- щоб вiддихатись. У головi макiтриться -- справжня каша. Здається, нiчого не розумiю i не усвiдомлюю. Натомiсть усе роблю iнстинктивно. Намагаюся пiдняти правицю i не можу -- виявляється, рушницю я не згубив. Натомiсть тримаю в руцi. Але чому натягнута линва? Невже сом також втомився? Обережно тягну на себе -- трофей знову оживає.
Cкiльки тривала боротьба пiд водою? Мабуть, хвилин сорок. Не знаю, чи вдалося б менi приборкати цю рибину, якби не колега. Петро одразу все зрозумiв. Вiдтак схопив руками линву i киває головою, мовляв, тягнiмо разом -- до берега. Ага, дзуськи. Ох i помучив нас сомище: такого екстриму в моєму життi ще не було. Добре, що гарпун застряв у хижаковi надiйно. Iнакше не було б про що розповiдати -- нiхто не повiрив би".
Двоє рибалок, якi сидiли з вудлищами на березi, вiд переляку посхоплювалися на ноги. Думали, що на пiдводних мисливцiв напало якесь чудовисько: вода -- вирує, на поверхнi -- плями кровi, i їх чимраз бiльше... Вiд жаху ноги та руки нiби зацiпенiли.
"Оговтались рибалки лише тодi, -- усмiхається спiврозмовник, -- коли ми були вже на березi. Тягнемо з Петром здоровенний трофей i не можемо вiдхекатись. Ще б пак, довжина понад два метри, а паща така, що, здається, проковтне людину. Скiльки вiдпочивали ми пiсля такої боротьби? Майже годину -- сидiли бiля багаття i згадували перипетiї екстремального полювання. У нас не було нi ваг, нi метра. Тож важливу процедуру офiцiйного зважування рекордного трофея довелося вiдкласти ще на кiлька годин. Коли повернулися додому, збiглися i сусiди, i знайомi. Ще б пак, такого дива вони ще не бачили: 51-кiлограмовий хижак, довжина якого сягала 2 метрiв 20 сантиметрiв".
Джерело: expres.ua
