У південно-східній частині України. Колишня Ворошиловградська. Більша частина території – хвиляста рівнина, розчленована яружно-балковою сіткою. На півдні – Донецька височина (до 367 м Могила-Мегетна). В Луганській області частина Донецького кам’яно-вугільного басейну. Клімат помірно континентальний. Річки Луганщини належать до басейнів Сіверсько- го Донця. 60 озер, найбільше – Вовче. Утворена 1938. Територія: 26,7 тис. кв. км.

 

Історія

Перші поселення з’явилися за часів раннього палеоліту. За мідного та бронзового віку край заселяли скотарсько-землеробські племена ямної, катакомбної та зрубної археологічних культур. Численні пам’ятки скіфо-сар- матського часу (VII–III ст. до Н.Х.), а також могильники Салтівської культури (VIII–X ст.).

За Русі-України більша частина земель входила у сферу впливу Перея-славського князівства. Сіверським Донцем тоді пролягав важливий шлях з Азовського моря в глибину Чернігівського і Переяславського князівств. X–XIV ст. тут проживали кочові племена. 1223–1224 край захопили монголо-татари.

У XVII ст. для захисту південних кордонів збудовано ряд сторожових фортець і укріплень. Основну масу населення тогочасної Луганщини складали втікачі з різних місцевостей України і Росії, до яких згодом приєднувалися козаки із Запорізької Січі.

У 1670–1671 населення підтримало народне повстання під проводом С. Разіна, а у 1707–1708 – повстання К. Булавіна.

Наступний етап розвитку Луганщини пов’язаний зі створенням Української лінії, яка мала служити захистом від нападів тюркських народів. На початку розбудови укріплень сюди заселено сербів, хорватів, чорногорців, що призвело до створення території під назвою Слов’яносербія.

У першій половині XVIII ст. на Луганщині знайдено поклади кам’яного вугілля. З другої половини XVIII ст. вона стає важливим промисловим регіоном.