Україна як незалежна суверенна держава утворена 24 серпня 1991 р. у межах Української Радянської Соціалістичної Республіки СРСР, що припинив своє існування. Вона є другою за площею (603 700 км2) країною на європейському континенті, поступаючись лише Російській Федерації. Терени Украї-ни простираються із заходу (район м. Чоп Закарпатської області) на схід (с. Червона Зірка Луганської області) на 1316 км і з півночі (с. Грем’яч Чернігівської області) на південь (мис Сарич, Автономна Республіка Крим) на 893 км. На заході Україна межує із Польщею (довжина кордону — 543 км), Словаччиною (99 км), Угорщиною (135 км), на південному заході — з Румунією (625 км) і Молдовою (119 км), на півночі — з Білоруссю (975 км), на північному сході і сході — з Російською Федерацією (2063 км). Загальна довжина кордонів становить 5631 км, а берегової лінії Чорного та Азовського морів — 2835 км.
Природа. Поверхня території країни визначається її розташуванням у межах Східно-Європейської рівнини (95% площі України) і середньовисоких гірських хребтів Українських Карпат і Кримських гір (5% площі України). Близько 70% рівнинної поверхні становлять низовини (найбільші — Поліська, Придніпровська, Причорноморська, Закарпатська), а іншу частину височини (Подільська, Волинська, Донецька, Приазовська та ін.). Найви щою точкою рівнинної частини країни є гора Берда, 515м (Хотинська височина), а гірської — гора Говерла, 2061 м (Українські Карпати). Клімат України майже на всій території помірно ко-нтинентальний і тільки на південному березі Криму має риси субтропічного. Середня температура січня змінюється від +4°С (на південному березі Кримського півострова) до -8°С (на північному сході країни), липня — від +17°С (на північному заході) до +23°С (на півдні). Середньорічна кількість опадів зменшується з 600–700 мм на північному заході до 300-500 мм на узбережжі Чорного та Азовського морів. У Кримських горах вона становить 1000-1200 мм, а в Українських Карпатах — понад 1500 мм. Близько 90% території країни є водозбором Чорного та Азовського морів, інша територія — Балтійського моря. В Україні налічується понад 4 тис. річок, довжина яких перевищує 10 км і близько 160 з довжиною понад 100 км. Найбільші водні об’єкти — р. Дніпро (головна водна артерія країни, що розділяє її на Право- і Лівобережну Україну, довжиною в межах країни 981 км), озеро – Сасик (Кундук) (площа 205 км2) і чорноморський лиман — Дністров-ський (площа 360 км2). На теренах країни створено понад 850 водосховищ (найбільші на Дніпрі) і близько 24 тис. ставків. Болота поширені на Поліській і північній частині Придніпровської низовин, зустрічаються в Карпатах і в до-линах рік Ґрунти представлені переважно чорноземами, сірими лісовими, дерново-підзолистими, каштановими і лучно-болотними. Природна рослинність (у зміненому вигляді) займає третину території України, а лісами вкрито 14% її площі. Основу мінерально-сировинної бази країни становлять родовища горючих (кам’яного вугілля, нафти і природного газу), металевих (залізні, марганцеві, уранові, титанові і ртутні руди), неметалевих (графіт, вогнетривкі глини, флюсові вапняки, цементна сировина, будівельні матеріали) корисних копалин і хімічної мінеральної сировини (сірки, кам’яної і калійної солей, мінеральних барвників).
Населення. За кількістю населення (46 930 тис. чоловік, дані 2006 р.) Україна посідає шосте місце в Європі, поступаючись Російській Федерації, Німеччині, Великобританії, Франції та Італії. Міське населення країни становить 67.9%, середня щільність — 78 мешканців на 1 км2 (найвища в Донецькій області — 174 мешканця на 1 км2, а найнижча на Чернігівщині — 37 мешканців на 1 км2). Середня тривалість життя в Україні становить 68 років, причому жінки (що становлять 54% усього населення країни) живуть майже на десять років довше за чоловіків. Державна мова — українська, яку за результатами останнього перепису близько 68% усього населення визнали рідною. Національний склад населення країни досить однорідний: близько 78% становлять українці, трохи більше 17% — росіяни, а представники інших національностей і народностей становлять близько 5%. Серед них найбільшими громадами в Україні представлені: білоруси (0.6% усього населення країни), молдавани і кримські татари (по 0.5%), болгари (0.4%), угорці, румуни і поляки (по 0.3%). У сучасній Україні відсутній виражений міжнаціональний антагонізм.Регіони. Сучасний адміністративно-територіальний поділ України в цілому склався в 1930-1950-ті роки, коли після приєднання західноукраїнських земель (1939-1945 pp.), південної частини межиріччя Дністер-Прут (1945 р.) і передачі півострова Крим зі складу Російської Федерації до складу Української PCP (1954 р.) вона сформувалася в нинішніх кордонах. Нині Україна включає Автономну Республіку Крим і 24 адміністративні області, під-розділені на 490 адміністративних районів. У країні 457 міст (два з них — Київ і Севастополь мають спеціальний статус, 176 — республіканське або обласне підпорядкування, а інші — районне), 886 селищ (їхніх мешканців ста-тистика відносить до категорії міських жителів) і 28562 сільські поселення. Задля структурування уявлення про визначні пам’ятки величезної країни та зручності користування путівником, Україна була поділена на п’ять умовних (близьких за площею, природними умовами, історією розвитку і ментальністю населення) регіонів: Північна, Західна, Центральна, Східна і Південна Україна. Північна Україна, де розташована столиця країни — місто Київ, складається з Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей загальною площею 114500 км2, або 19% території країни. До складу Західної України входить найбільша кількість адміністративних областей — вісім (Волинська, Рівненська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька і Чернівецька) загальною площею 131300 км2, або 22% території країни. Центральну Україну представляють Вінницька, Черка-ська, Полтавська, Кіровоградська і Дніпропетровська області, що займають площу 132700 км2, або 22% території країни. Східна Україна — найбільш індустріальний і густонаселений регіон — включає Харківську, Луганську, Донецьку і Запорізьку області загальною площею 111800 км2, або 18% території країни. Приморський регіон — Південна Україна — включає Автономну Республіку Крим, місто Севастополь, що має спеціальний статус і є військово-морською базою України і Росії, Одеську, Миколаївську і Херсонську області, що займають загальну площу 113400 км2, або 19% території країни.
Історія. Перші поселення людей на території нинішньої України з’явилися ще в ранньому палеоліті (500-100 тис. років тому). Численні пізньопалеолітичні і неолітичні стоянки, що розташовувалися переважно на берегах великих і середніх річок, відомі на всій території країни. В VI-III тис. до н.е. у Середньому Придніпров’ї проживали племена трипільської культури, представників яких, завдяки хліборобській і скотарській спрямованості їхньої діяльності, деякі історики зараховують до праотців української нації. В VII ст. до н.е. у степові райони Причорномор’я через Дон мігрували кочові племена скіфів. Через століття північні береги Чорного моря і Криму заселили грецькі колоністи, що створили рабовласницькі міста-держави: Тіру (на березі Дністровського лиману), Ольвію (у пригирловій частині Південного Бугу), Херсонес Таврійський (південно-західний край Кримського півострова — ни-ні територія міста Севастополя) і Пантікапей (східний край Криму — нині місто Керч). В II ст. до н.е. степові райони України на багато віків окупували племена сарматів, які прийшли з поволзьких і передуральських просторів. У середині І тисячоліття на землях нинішньої України з’являються слов’яни — анти (що пізніше називалися склави- нами, русами, росами, русичами), які в IV ст. вели боротьбу з готами, а в VI ст. воювали з Візантією. VII ст. історики відзначають як час племінного поділу східних слов’ян, внаслідок якого виникають князівства полян, древлян, сіверян, волинян, тиверців та ін. До кінця IX ст. племена силоміць були об’єднані в могутню державу тодішньої Європи — Київську Русь, територія якої простиралася від Балтійського до Чорного моря. ЇЇ столиця Київ — “мати міст руських” – у 988 р. стала місцем, де князь Володимир Святославич запровадив християнство за грецьким зразком. Від підніжжя київського пагорба на правому березі Дніпра, де відбулося перше масове хрещення простолюдинів, нова релігія поступово поширилася по вели-чезних князівських володіннях. Вважається, що розквіт Київської Русі збігся з часом правління великого князя Ярослава Мудрого (1019–1054 рр.). Після його смерті почалися численні міжусобні війни спадкоємців, які роздробили державу на удільні князівства. Найпотужнішим з них стало створене в 1199 р. Галицько-Волинське князівство, що менше за інших постраждало від руйнівної монгольської навали Золотої Орди.(1239-1240 рр.) і проіснувало до середини XIV ст., коли ПравобережнаУкраїна була поділена між Польщею і Великим князівством Литовським. Після розпаду Золотої Орди в 1443 р. виникло Кримське ханство, що незабаром (1475 р.) потрапило у васальну залежність від Османської імперії. Після Люблінської унії 1569 р., що об’єднала Польщу і Велике князівство Литовське у Річ Посполиту, під її контроль перейшла Правобережна Україна, На середину XVI ст. сформувалися три сили (державні утворення з різною релігією — Річ Посполита, Московська держава і Кримське ханство Османської імперії), що майже два наступні століття боролися за панування над українськими землями. Цим трьом силам протистояло козацтво, яке стихійно сформувалося (у тому ж XVI ст.) з місцевого населення і втікачів із загарбаних земель. Козаки жили в зимівниках і в січах — невеликих укріпленнях на берегах Дніпра, переважно нижче порогів, завдяки чому район їхнього перебування отримав назву Запорозька Січ. Згодом на цих землях утворилася головна Запорозька Січ-фортеця (о. Хортиця), що стала центром козацької військово-політичної організації — Запорозької Січі, “козацької республіки“, яку багато істориків вважають прародителькою української державності. Запорозькі козаки були, власне, тими ж селянами на нічийних землях, а прославилися вони, насамперед, своєю індивідуальною безстрашністю в бою, хорошою військовою організацією (їхні підрозділи неодноразово залучались до воєнних дій у Західній Європі) і ризиковими походами проти татар, турків і поляків. Саме запорозькі козаки звичайно стояли на чолі численних селянських повстань на теренах Речі Посполитої, а виступ чигиринського полковника Богдана Хмельницького, активно під-триманий запорожцями, татарами і поневоленим селянством, у 1648-1654 рр. переріс у широкомасштабну Визвольну війну українського народу. Вона закінчилася військово-політичним союзом козацтва з Московською державою, до складу якої Лівобережна Україна ввійшла на правах автономії. Українські козаки незмінно брали активну участь у війнах Російської імперії (що формувалася) зі шведами, поляками, турками і кримськими татарами. Відносна незалежність Запорозької Січі із зачатками державності в різних формах зберігалася до 1775 р., доки не стала заважати колоніальній по-літиці Росії. На той час Російська імперія в результаті серії російсько-турецьких воєн одержала вихід до Чорного та Азовського морів, а незабаром ще більше розширилася за рахунок приєднання Кримського півострова (1783 р.) і більшої частини Правобережної України (1793 р.). Лише західні землі нинішньої України до Другої світової війни залишалися підконтрольними іншим країнам. Упродовж громадянської війни (1917-1920 рр.) на етнічних українських територіях створювалися Укра-їнська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Гетьманщина, Українська держава, але найдовше проіснувала Українська Радянська Соціалістична Республіка, що наприкінці 1922 р. увійшла до складу СРСР. Оцінки щодо радянського періоду історії України в силу різних причин неод-нозначні і часом діаметрально протилежні. Нинішня Україна вчиться жити за законами, що домінують в країнах сталої демократії, і водночас намагається знайти свій шлях у цьому розмаїтому і мінливому світі.
Релігія. Церква як найдавніша організація світу відігравала немаловажну роль в історії українських етнічних земель. Через релігійні чвари починалися війни, винищувалися іновірці, а церковні ієрархи, завдяки своєму впливу на паству, мали велику політичну вагу практично за будь-якого режиму, в тім числі атеїстичного. Завдяки церкві на теренах України з’явилися сотні тисяч храмів, і навіть дещиця уцілілих чудодійно облагороджує не тільки ландшафти країни, а й душі її жителів. Незважаючи на широкий спектр представлених у сучасній Україні церковних організацій, домінуючою релігією в країні, як і в більшості країн Європи, є християнство. З понад 20 тис. парафій у країні 95% становлять християнські. Най-більш потужна — Українська православна церква (Московський патріархат) має понад 7,5 тис. парафій і об’єднує близько 60% віруючих. їй намагається протистояти Українська пра-вославна церква (Київський патріархат), більша частина з 3 тис. приходів якої розташовані на Волині, в Галичині і Буковині. Явним аутсайдером серед ревнителів православ’я виступає Українська автокефальна православна церква, яка контролює лише 150 приходів, що розташовані переважно у Львівській і Тернопільській областях. Порівняно із згаданими церквами трохи екзотично виглядають гнані в минулому Російською імперією старообряд-ці, що протягом століть знаходили захисток в українських прикордонних районах. їхні приходи розташовані вЧернівецькій і Одеській областях. Другим за значимістю напрямком християнства в Україні є католицизм східного обряду, або греко-католицизм. Заборонена в 1945-1988 р. Українська греко-католицька церква стрімко відродилася в останні роки і на її частку припадає близько 20% загальної кількості релігійних громад країни (близько 3,5 тис.), розташованих переважно в західних регіонах України. У роки неза-лежності поступово відроджується і католицизм латинського обряду. Близько 800 приходів римо-католицької церкви сконцентровані в Житомирській і західних областях країни. Духовні потреби національних меншостей в Україні задовольняють Угорська ре-форматорська церква (що має в Закарпатті понад сотню приходів), Німецька євангельська лютеранська церква, Вірменська апостольська церква, Об’єднання громад іудейського віросповідання та. ін. Широку мережу громад і проповідників по всій Україні має ряд протестантських церков, об’єднаних у союзи баптистів, п’ятидесятників, а також автономні громади і Церква адвентистів сьомого дня. В останні роки у ве-ликих містах з’явилися екзотичні для українських теренів громади — буддистів, даосистів, кришнаїтів, з’явилися і наполегливі проповідники свідків Єгови і мормонів, які розгорнули завзяту місіонерську діяльність.
Комунікації. Пошту, телефон і, за бажанням, Інтернет у сучасній Україні можна знайти в кожному місті і селищі — це одна зі сфер послуг у країні, що найбільш стрімко розвивається. Що стосується доріг, то їхня мережа також досить густа. Залізниць у країні майже 23 тис. км і поїздки по них досить комфортні, а автомобільних — 173 тис. км, 95% яких із твердим покриттям. Стиль поводження на дорогах країни гранично простий — будьте адекватні автомобілю, ситуації і дорожньому покриттю та отримуйте задоволення від природних і рукотворних красот за вікном.
