Найбільша бухта Криму - Севастопольська. Її протяжність від вхідних мисів до гирла річки Чорної - 8 км.
Найбільше в Криму кількість бухт на одній ділянці узбережжя - на Гераклейському півострові в південно-західному Криму і в Севастополі, де їх налічується 23.
З настанням теплих днів все більше тягне на свіже повітря… Це чудова нагода провести вихідний в родинному колі чи в компанії друзів, граючи у веселі ігри і, звісно ж, смажачи шашлики…
Існує безліч рецептів. Смак шашликів залежить від якості м’яса, спецій, маринаду і навіть дров. Найкраще смажити їх на дровах з вишень або інших фруктових дерев. Але також підійдуть вільхові, дубові та березові.
Вибираючи м’ясо потрібно звернути увагу на наявність у ньому прожилок жиру, адже саме це робить його соковитим. Можна приготувати шашлик з баранини, свинини, яловичини, курятини. Найкраще використовувати свіже м’ясо, морожене не годиться.
Круїз «Шість курортних столиць Чорного моря»14 червня з порту Одеси розпочнеться перший круїз «Шість курортних столиць Чорного моря».
Круїз організований вітчизняною компанією Black & Baltic Seas cruise company (B & BS cruise company), подорож буде проходити на зафрахтованому у судновласника Adriana Shipping LTD судні «Адріана».
Планування і транспорт. Після міста Красноперекопська звертаєте направо на райцентр смт. Роздольне й уздовж берега моря їдете на захід, щоб влаштуватися на одній із спеціальних приморських автостоянок (з місцями для розбивки наметів, суспільними кухнями та іншим сервісом) у сіл Портове, Стерегуще (Роздольненський район), Міжводне, райцентру смт. Чорноморське, сіл Оленівка або Лазурне (Чорноморський район). Багато жителів цих сіл влаштовують щось на зразок сімейного пансіону з домашньою кухнею. Так що цілком можна приїхати і на автобусі. Досить багато тут і баз відпочинку.
Із Сімферополя або з Ялти через Алушту і Сімферополь на Північний захід до півострова Тарханкут їдуть через Саки і Євпаторію до смт. Чорноморське. Тут є готель, ресторани, автосервіс, а головне - мілководна з добре прогрітій водою пляж в захищеній від вітру бухті. Тут найтриваліший на півострові купальний сезон.
Сегодня, для Украины, в связи с отменой визового режима с Евросоюзом, путешествия по Европе стали значительно проще и доступнее.
Форос, Оползневе, Паркове, Берегове, Олива, Санаторне (Мухалатка, Мшатка) - ці курортні селища самою природою створені для відокремленого відпочинку високопоставлених осіб. Неприступні скелі, строгі тони вічнозелених парків, майже приховують старовинні палаци і ультрасучасні держдачі, надзвичайно чисті пустельні пляжі ... І антени, «тарілки», локатори, спецпостах.
Планування й транспортне лінії. Центром цієї досить малолюдній частини Великої Ялти є смт. Форос, який відділений від Ялти 45-ма км траси. Від автостанції сюди слід автобус № 28, а від Набережної - рейсовий теплохід. У автостанції - центр тутешньої торгівлі та послуг: ринок, магазини, здача квартир і інше.
Публіка і сезони. Ці місця увійшли в історію завдяки «об'єкту Зоря», де утримувався під час серпневого путчу 1991 р. колишній Президент СРСР М. С. Горбачов. Адміністративно мис Сарич, де знаходиться ця держдача, відноситься до Севастополю, але традиційно вважається частиною Фороса.
Сучасна преса в центрі уваги (у всякому разі, влітку) тримає зовсім інший об'єкт - резиденцію Президента України Леоніда Кучми в Мухалатці, що стала літньою політичною столицею не лише України, але і всього після-радянського простору.
Історія Криму дуже складна і драматична, а у всьому, що стосується появи тут різних народів, ще й вкрай заплутана, найчастіше через намір звеличити «своїх» і зганьбити «чужих». Суворої об'єктивності у висвітленні цього питання все одно не досягти, тому що «дзвіниця» у кожного історика своя, тому краще обрати «ситний» і тому найбільш переконливий шлях - етнічна історія крізь призму національної кухні. Якщо знайомство з різними культурами пройде через національні страви, від шлунка до серця пройде хороший потік енергії.
Найперша згадка про давнє населенні Криму - кіммерійців - можна знайти у Гомера, а також в Старому Завіті. Батько історії Геродот та інші античні автори залишили докладний опис жителів степів - скіфів (їх мову відносять до північноіранської групі) і гір - таврів (яких вважають індоєвропейцями). Гірський і передгірний Крим прийнято називати по їх імені - Таврікой.
Крім печер, поховання відбувалися також у храмах і просто на території монастиря. Ховали представників панівних верств — князів, бояр, вище духовенство, монахів, а згодом представників козацької старшини та служилої поміщицької аристократії. За місця на території монастиря родичі небіжчика вносили велику платню, що була для Лаври одним із істотних джерел прибутку. Най- почеснішим місцем поховань був Успенський собор — головний монастирський храм. Тут 1106 року поховано київського воєводу Яна Вишатича, учасника і свідка багатьох подій часів Ярослава Мудрого. Його цінними й цікавими розповідями скористався Нестор-літописець при написанні «Повісті временних літ». У 1109 році там же поховано Євпраксію Всеволодівну, сестру Во-лодимира Мономаха, дружину німецького імператора Генріха IV, 1119 року — мінського князя Гліба Всеславича, а в 1153 році — його дружину Анастасію Ярополківну.
Успенський собор служив за усипальню для православних литовських князів Ольгердовичів — Скиргайла Ольгердовича, Володимира Ольгердовича (кінець XIV ст.), Олелька Володимировича та інших. Зокрема, тут поховано останнього київського князя Симеона Олельковича, на кошти якого 1471 року відбудовано Успенський собор.
Головне призначення лаврських печер було не в цьому. Вони використовувались для поховання ченців і представників феодально-купецької знаті та для показу мощей святих. Мощами духовенство називало останки так званих святих, що вшановувалися в римсько-католицькій та православній церквах.
Культ мощей виник і почав швидко поширюватися в християнській релігії з IIІ ст. Християнська церква приписувала мощам надприродну, цілющу силу, одержану нібито ними від самого бога за особливі заслуги святого.
На Русі культ мощей виник у X ст., під час введення христи-янства. Першими святими на Русі були проголошені князі Борис і Гліб. Пізніше виникає культ мощей «печерських угодників».
У літопису «Повість временних літ» під 1051 роком є запис, що Антоній, один із засновників Печерського монастиря у Києві, був похований у Ближніх печерах і «там лежать мощі його». Під 1074 роком літописець розповідає, що, коли помер Феодосій Печерський, брати взяли тіло його і поклали в печері. В 1091 році останки Феодосія урочисто були перенесені до Успенського собору.
Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври складався протягом багатьох віків, причому забудова монастирської території була не рівночасна. Найінтенсивніше кам’яні споруди зводили в основному в XI—XII та в XVII—XVIII ст. Проте пам’ятки архітектури періоду Київської Русі дійшли до нашого часу не всі, деякі з них були знищені ворогами в лихолітті, а ті, що зазнали пошкоджень, пізніше оновлювались і оформлялися відповідно до нових естетичних вимог.
Перші згадки про лаврські печери і мощі зустрічаються в найдавнішій писемній пам’ятці Київської Русі — «Повести временных лет»,— складеній літописцем Нестором. У «Повісті» під 1051 роком є запис, що поблизу великокнязівського села Берестова, де часто бували київські князі, пресвітер Іларіон викопав «печерку малу, двусажену, и приходя с Берестового, отпеваше часы и моляше же ту богу втайне». Далі літописець розповідає, що якийсь Антоній, родом з міста Любеча, після свого повернення із «святого» Афону знайшов печерку і поселився в ній. Через деякий час, як свідчить літописець, ця печера була значно розширена, і недалеко від неї на сусідньому пагорбі була викопана друга печера.
Проте по-іншому пояснює історію цих печер «Патерик Печерський», збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря, складений в першій половині XIII ст. У цьому збірнику, як і в літопису, теж згадується ім’я Антонія, але говориться, що він оселився в печері, викопаній варягами, а не пресвітером Іларіоном. Одне з відгалужень Дальніх печер і досі зберігає назву «Варязька печера».
Виникнення Києво-Печерського Монастиря тісно пов’язане з історією Київської Русі — могутньої феодальної держави з центром у Києві.
Культура Київської Русі (зокрема, дерев’яна й кам’яна архітектура, література, прикладне мистецтво) досягла високого рівня. Введення християнства на Русі прискорило її розвиток: у містах споруджуються кам’яні храми, з’являються чудові фрески, мозаїки, що прикрашали церковні споруди, розвивалась оригінальна література тощо. Офіційно християнство на Русі було прийняте в 988—989 роках за часів князювання Володимира Святославича. Феодалам потрібна була державна релігія, що освячувала б класову нерівність і допомагала експлуататорам тримати народні маси в покорі. Такою релігією й стало християнство. Разом з тим введення християнства на Русі сприяло ліквідації залишків племінного відособлення, зміцненню феодального ладу, встановленню міжнародних зв’язків.
