ГРИЦІВ
Містечко Гриців над красивою Хоморою, допливом Случі, належало до маєтностей Острозьких. В 1605 році містечко знаходиться у князя Януша Збаразького, а від його спадкоємців - переходить до Любомирських. Станіслав Любомирский в 1752 році продає Гриців разом з прилеглими селами Міхалові Грохольському (нар. 1704) з Грабова гербу Сирокомля, земському судді Брацлавського воєводства, одруженому на Анні Радзімінській. Опісля Міхала, Гриців дістається його синові Марціну Грохольському (1727-1807), воєводі брацлавському, одруженому на Цецілії Мичка-Холонєвській. Марцін відписує Гриців наймолодшому з п'яти синів - Людвікові (1784-1869), одруженому на Марії Боворовській. Черговим дідичем грицівського ключа і містечка стає єдиний син Людвіка - Мечислав Грохольський (1812-1899) з дружиною Стефанією Гіжицькою гербу Годзава. Після смерті Мечислава добра грицівські, значно зменшені, припали молодшому з двох його синів Володимирові Грохольському (1857-1914). Старший син Мечислав Стефан (1850-1911) осів в Колодяжному, маєтку дружини Ольги Свейковської.
Рід Грохольських був надто знаний в Україні, а повернення нині імен видатних особистостей до лона багатонаціональної української культури стає можливим останніми роками. До таких імен належало й ім'я Володимира Грохольського - графа, громадського й політичного діяча. Народившись в Грицеві, Володимир навчається в знаменитій Гімназії в Мітаві (зараз Єлгава, Латвія), яку закінчує в 1879 році. Далі - в Дерптському університеті (Тарту, Естонія) та Київському університеті ім.Святого Володимира, здобуваючи юридичну освіту. Після закінчення Київського університету жив і працював у Києві, Грицеві. Сфера діяльності -сільське господарство, громадське й політичне життя. Його ім'я - серед засновників сільськогосподарських товариств у Старокостянтинові, Луцьку. Був віце-головою Київського сільськогосподарського товариства. Пік його громадської діяльності припадає на 1905 рік, коли його було обрано депутатом Першої Державної Думи. Після її розпуску Володимир Грохольський повертається до Києва, де засновує першу в Україні польськомовну газету "Дзеннік Кійовскі". Перший її випуск - 1 лютого 1906 року, у 1909 році В.Грохольський в зв'язку з хворобою вимушений залишити роботу в редакції і виїхати за кордон на лікування. Помер Володимир Грохольський 3 липня 1914 року і похований в Грицеві.
Поскільки Володимир Грохольський був неодружений, останнім дідичем Грицева стає його брат Стефан Грохольський, який теж не мав дітей. На ньому й вигасла лінія Грохольських.
Міхал Грохольський, в місцині, де колись стояв замок Збаразьких, розпочинає будувати садибу. її проект зберігся в давніх зібраннях Станіслава Августа, що знаходилися в кабінеті гравюр Варшавського університету. Згідно проекту, будівництво реалізовано частково; головний корпус палацу мав зв'язуватись критими галереями з двома бічними павільйонами. Але елементи паладіянського стилю - галереї, павільйони не були збудовані. Сам палац вибудований згідно проекту, дещо в спрощеному вигляді. Напевне, докінчити будівництво завадила смерть фундатора. Остаточно довершити розпочате зумів син Міхала -Марцін в 1782 році, відмовившись від багатьох авторських деталей.
Згідно проекту, двоповерховий головний корпус палацу мав вигляд прямокутний і високий з чотирьохсхиловим дахом. Парадний фасад в центральній частині чітко окреслений ризалітом з відтятими і, виділеними вертикальними пасами, кутами. На першому поверсі ризаліт має двері й прямокутні вікна, а на другому - п'ять високих вікон-дверей (порте-фенетре), які містилися в неглибоких нішах напівкруглих в горі.
Ризаліт, увінчаний широким поофільованим карнизом, замикала низька стіна аттику, з багатою гооорізьбою двох картушів з гербами Сирокомля й Корчак Грохольських і Холонєвських, а також графську корону. На краях стінки аттика постаклено кам'яні вази. Покривав ризаліт ламаний мансардовий дах з вазою в центрі.
Проект, окрім дверей-вікон другого поверху ризаліту, карнизу, декорованого аттика, передбачав побудову тут портика на вісім пар тонких колон, що підтримували б балкон, оточений балюстрадою з чотирма вазами, на який виводили б троє дверей. Але цей задум«лишився не виконаним, про що свідкують малюнки Н.Орди з 1871 p., перекази та фотографії палацу.
Згадує про нього лише Й.Карвіцький в кінці XIX ст., описуючи його, як збудованого "в стилі рококо, оздоблений красивим колонним під'їздом". Можна припустити, що, очевидно, портик існував, але з якихось причин на початку XX ст. розібраний.
Парковий фасад має також ледь виступаючий ризаліт, на якому троє дверей-вікон на першому поверсі і на другому - подібні до парадного ризаліту двері-вікна, що виводили на балкон з чавунною балюстрадою. Ризаліт парковий, як і парадний, мав стінку аттика й вази.
Замість багатого оздоблення, передбаченого проектом, вікна й двері отримали прості, гладкі обрамлення. Лише вікна першого поверху, де містилося більшість парадних залів, а звідси вищі ніж на другому поверсі, прикрашено горизонтальними наличниками. Поверхи розділялись на фасадах неширокою опаскою, а також мали профільований карниз.
За переказами, просторий передпокій (вітальня) з двосторонніми сходами, що вели на другий поверх, було декоровано фресками польських королів. На першому поверсі, знаходилось кілька парадних залів - бібліотека, їдальня, стіни якої покривали панелі. В залах - ліпні оздоби, підлога викладена дубовим паркетом; деякі - окрім грубок, мали каміни. Надзвичайно красивою, з багатою ліпниною була велика зала Бальна другого поверху, зі стелі якої звисала кришталева люстра. Меблі із магонію, виготовлялися місцевими майстрами.
Історичну й культурну цінність в палаці представляла книгозбірня, головно із-за геральдичної й історичної літератури, родинних архівів. Мистецьку цінність становила галерея польського живопису, колекція фігурок з порцеляни, кришталь і старі вироби з срібла.
Поблизу палацу, з правої сторони, Людвік Грохольський збудував в XIX ст. садибну каплицю в стилі неоготики за проектом Костянтина Броель-Платтера. Квадратна, висотою в палац, на всіх кутах виступали вежки, покриті гострокутними шоломами. Чільний фасад в горішній частині закінчувався вежею-дзвіницею із високою шпилястою главкою і хрестом.
Інтер'єр каплиці прикрашала скульптура із білого мармуру, яка стояла у вівтарі - непорочне Зачаття Найсвятішої Діви Марії знаного волинського скульптора Оскара Сосновського.
Навпроти палацу, на протилежній стороні великого партеру-травни-ка стояла в'їздна брама із двох кількаметрових пілонів і двох нижчих крил з фіртками. Обидва пілони декорувалися з обох сторін парними колонами і вгорі на широких карнизах скульптурними фігурами. Огорожа садиби - дерев'яні штахети, вмонтовані в муровані обтиньковані кам'яні стовпи із кам'яними кулями. До брами в'їзджали по мосту, перекинутому через рів, залишений з давніх оборонних валів і ровів замку.
Пейзажний парк тереном біля 20 гектарів лежав обіч паркового фасаду, збігаючи по пагорбку до ставу, утвореного річкою Хоморою.
Велику кількість старих срібних речей замурували Грохольські в одному із підвалів палацу в неспокійні часи 1917-1920 pp. Знайшли цей скарб лише тепер.
Садиба в Грицеві зазнала, як і більшість садиб краю, руйнації, нефахових вульгарних змін: перед фасадом висаджено ялини, які закрили його, чим внесено десонанс в гармонію палацу й партеру, фасади палацу спрощено й облицьовано плиткою, майже немає деревостану парку, палац виглядає провінційною будівлею. Нова культура не створила нічого нового, але зруйнувала старі, свої естетичні, мистецькі й культурні цінності садиб кінця XVIII-XIX ст.ст.
