Національний природний парк “Вижницький”

Якщо б Господь Бог вирішив провести свою відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковину”. Ця говірка австрійської доби Буковини правдоподібно підкреслює неповторні риси довкілля та історії благословенного краю. Тут на порівняно невеликій території сконцентровані всі принади й чари, якими так щедро обдарувала людину природа, - урвища Дністровського каньйону, смарагдові шати Хотинської та Чернівецької височин, сріблясті плеса бурхливих Прута й Черемоша, таємничі печерні підземелля, галасливі водоспади. А найкраща окраса краю - чарівні у будь-яку пору року Карпати з усталеним яскравим етнографічним колоритом Гуцульського ландшафту, м’яких контурів гір, смарагдово-синіх хвиль смерекових лісів та полонин, чепурних будиночків.
Національний природний парк “Вижницький” якраз і обіймає перші невисокі хвилі гірських пасом Волотів, Баньків, Куриків, Смидоватий і Бозна, що немовби накочуються на горбисту рівнину. Саме тут, де численні туристи за давньою традицією вперше знайомилися з горами, у межах Вижницького та Берегометського лісництв колишнього Берегометського лісокомбінату Указом Президента України в 1995 році і був заснований національний парк. За площею (7928,4 га) це поки що найменший з національних природних парків Українських Карпат, проте з його появою держава сформувала досить струнку ме-режу заповідних територій, що репрезентують усі висотно-поясні структури гірської країни. На відміну від інших національних парків регіону, де переважають середньо- та частково високогірні ландшафти й рослинність, “Вижницький” уособлює низькогірну частину Карпат з досить м’яким кліматом і переважанням в лісах теплолюбних порід - бука та ялиці.
Парк розміщений у межиріччі славнозвісного й оспіваного Черемоша та скромного і зовні непоказного, але лютого під час повеней Сірету, в адміністративних межах Вижницького району. На жаль, до нього поки що не увійшла південна, передбачена проектом частина території монолітного комплексу, бо адміністративний кордон з чисто гірським Путивльським районом по живому розтинає єдиний природний організм. Проте фахівці національного парку наполегливо працюють над розширенням його території за кластерним принципом. І невдовзі за рахунок ще 30 нових ділянок, що репрезентуватимуть практично все ландшафтне різноманіття краю, площа парку збільшиться майже втричі, що буде важливою підставою для перейменування його на Національний природний парк “Буковина”.
Ландшафтна неповторність “Вижницького” на тлі загальнокарпатської краси визначається поділом його території на приблизно рівні половини між басейнами Черемоша та Сірету. Східна, сіретська, частина має більш згладжені контури гірських пасом, ширші долини його приток Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам’янистість. При середніх для всього парку висотах пасом 750-1000 м над рівнем моря тут абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемоша 340-390 м, тобто на 100- 130 м нижчі від Сірету. Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут більш поширені стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини-ворота.
Яскравою і величною геоморфологічною пам’яткою такому річковому суперництву залишилась реліктова Багненська долина пра-Черемоша, що безпосередньо з півночі прилягає до території національного парку, підкреслюючи струнку велич гірського пасма. Колись, у се-редньопізньому плейстоцені, тут заспокоювали свій біг бурхливі води Черемоша, а скоріш - Рибниці, і мирно спливали у південно-східному напрямку, омиваючи підніжжя Карпат. Проте спочатку пра-Рибниця, а потім і пра-Черемош були перехоплені верхів’ями приток глибоко врізаного Прута і спрямували свої потужні води на північний схід. А в широкій і майже плоскій долині залишились невеликі річки Михідра та Міходерка (до речі, унікальні давньослов’янські реліктові гідроніми) із заболоченими берегами, що зберегли первісний напрямок течії і перетворилися на притоки Сірету. До речі, саме тут був розміщений і ще фрагментарно зберігається єдиний на Буковині невеликий масив типових торфових боліт з природними насадженнями сосни, який планується включити до складу національного парку.
Яскравими є і мікрокліматичні відмінності між двома районами парку, а всередині цих районів - між схилами південної та північної експозицій. Звична ситуація тут, коли взимку на північних схилах утримується стійкий потужний сніговий покрив, тоді як на південних його практично немає. У черемоській частині помітно тепліше. У Берего- меті на загальну кліматоутворювальну роль північно-західно-північно-східного перенесення повітря накладається вплив перпендикулярних гірсько-долинних вітрів, що збільшують кількість днів з опадами і загальні збурення приземного шару атмосфери.
Територія національного парку і суміжжя багата на мінеральні води. Традиція їх використання сягає углиб тисячоліть. Ще давні слов’яни виварювали і продавали харчову сіль з ропи джерел “Черешенька” та “Вижниця”, мінералізація яких становить 350-400 г/л. Водою з унікального джерела “Лужки” (таких всього три в Європі) лікували захворювання органів травлення та гемофілію. При загальній низькій мінералізації 0,6 г/л у ній містяться понад 20 терапевтично активних іонів різних мікроелементів з переважанням іонів заліза та алюмінію. Природна кислотність їх становить 3-3,5. При вживанні цієї води підвищується апетит і поліпшується обмін речовин в організмі. Останніми роками виявлено ще два джерела лікувально-столових вод типу “Нафтуся”, промислове освоєння яких уже розпочалося.
Основним багатством парку “Вижницький” є рослинність, передусім ліси, що займають понад 80 % його території. До нього увійшли раніше створені ландшафтні заказники загальнодержавного значення “Стебник” та “Лужки”, заповідні урочища “Стаєчний” та “Яворів” з ділянками корінних високопродуктивних букових та буково-ялице- вих насаджень. Флористичне й рослинне багатство ландшафтів парку зумовлене його розміщенням на кордоні двох геоботанічних районів: Шешорсько-Красноїльського з гірськими ялиново-ялицево-буковими та ялиново-буково-ялицевими і Болехівсько-Берегометського з передгірними ялицево-буковими лісами.
Найбільші площі під ялицево-буковими лісами, рідше трапляються чисто букові ліси. В деревостані нерідко можна зустріти домішки явора, смереки, дуба червоного. Незважаючи на достатню обжитість цих місць, тут ще зустрічаються окремі ділянки пралісів, де дерева бука та ялиці сягають висоти 40 м та 70-90 см у діаметрі. Ялицево-букові ліси здебільшого затемнені із зрідженим підліском. У травостої переважають неморальні види - зеленчук, переліска багаторічна, маренка запашна, актея колосиста, підлісник європейський та інші. Окрему групу серед них становлять гірські неморальні види - живокіст серпоподібний, жовтозілля дібровне та Фукса, шавлія клейка. Бореальних видів небагато.
У букових та ялицево-букових лісах виявлено чимало рідкісних, зникаючих та малопоширепих видів, насамперед орхідних, занесених до Червоної книги України. Найбільш цінними є иадбородник безлистий. У Карпатах відомо лише два місця його росту - обидва на території парку “Вижницький”. Рідкісним є палеоарктичний вид булатка довголиста, яку лише кілька разів було виявлено на території Берегометського лісництва. Особливо рідкісною є коручка пурпурова - центральноєвропейський вид на крайній східній межі свого ареалу. З інших занесених до Червоної книги України видів, крім орхідних, у парку ростуть баранець звичайний та беладона звичайна. В лісах трапляється чимало реліктових видів, наприклад папороть роду багато- рядних. Парк - це єдине місце в Українських Карпатах, де ростуть усі три види цього роду - папороть шипувата, списоподібна та Брауна.
Післялісові луки - полонини займають порівняно невеликі площі, проте мають яскравий строкатий травостій з великою кількістю лучних рослин та видів узлісь. Найбільші площі лук з угрупованнями мітлиці тонкої, костриці червоної, пахучої трави. Флористична композиція складається здебільшого із видів, типових для лук України, проте є багато лучних видів, специфічних саме для карпатських лук, - нечуй-вітер оранжевий, чебрець субальпійський, вівсюнець знебарвлений, а також занесені до Червоної книги України арніка гірська, траунштейнера куляста та астранція велика. Значно поширився на луках ендемічний карпатський вид - волошка карпатська, нерідко трапляються орхідні. З них у Червону книгу України вписані билинець комарниковий, зозулині сльози яйцевидні, пальчатокорінники травневий, плямистий, м’ясо-червоний та Фукса.
Всього на території національного парку “Вижницький” виявлено 630 видів судинних рослин (з них 34 види занесено до Червоної книги України) та 221 вид мохоподібних. Це без урахування лишайників, грибів, водоростей та ранньовесняних видів, з яких 4 види занесено до Зеленої книги України.
Тваринний світ національного парку не відрізняється від такого в суміжжях, хоча на цій невеликій території мешкають 11 видів земноводних, 7 - плазунів, 127 - птахів, 41 вид ссавців - усього 186 видів лише наземних хребетних тварин, представників 64 родин, 24 рядів, 4 класів. Практично ще не досліджувались іхтіофауна, комахи та інші членистоногі і багато інших таксонів. Більшість наземних хребетних є типовими представниками широколистяних та мішаних лісів Європи, переважно балканської фауни (лелека білий, підорлик малий, вовчок, соня лісова, кіт лісовий). Незначною є частка середземноморських видів (саламандра плямиста, полоз ескулапів, квакша звичайна), мало також типових гірських (кумка, щеврик, плиска та інші) та бореальних видів (глухар, рябчик, сич волохатий, сова, рись). Узимку неподалік селища Берегомет виявлено сліди ведмедя.
Національний природний парк “Вижницький” - молода установа, яка робить свої перші кроки, але в потрібному для всіх мешканців і гостей краю напрямі.