Природний заповідник “Медобори”

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр - вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які височіють над прилеглою територією. Заліснена частина їх багата на медоносні рослини, звідси назва - “Медобори”. Саме у цій частині пасма на території Тернопільської області з метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр та генофонду їх рослинного і тваринного світу утворено в 1990 році природний заповідник “Медобори” площею 9455 га, а найцінніші ділянки Кременецьких гір площею 1000 га на півночі області було виділено як філіал заповідника.
Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку XX ст. поль-ськими науковцями. У 1910 році тут утворено степові резервати гір Гостра та Любовня з метою охорони моховатково-коралових скель сар-матського віку з подільськими степовими рослинами. Тоді ж запроек-товано резерват на Волині. У 60-х роках на нинішній території за-повідника було утворено кілька заказників місцевого значення, а в 1982 році організовано Медоборський державний геологічний заказник площею 8071 га.
Товтри є унікальною пам’яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар’єрний риф 170 км завдовжки, складений з решток організмів з вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей, моховаток, молюсків, серпул. Вони і утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний - пологий.
Орографічно у Товтровому пасмі виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та бокові гряди і групи товтр, що обрамлюють його. Відносна висота пасма 50-60 м, над долиною р. Збруч - до 100 м. Гора Бохіт є найвищою вершиною заповідника (414 м). На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різноманітних морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу - від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду, серед них і єдина в області вертикальна печера “Перлина”.
Припідняте положення та напрямок простягання “Медоборів” утво-рюють специфічні мікрокліматичні умови, сприятливо впливають на зволоження і термічний режим. Тут найбільш м’які зими (середня тем-пература січня - З °С) і помірно тепле літо (середня температура липня + 18 °С), значні річні суми опадів (620 мм на рік) сприятливі для росту середньоєвропейських лісових видів. Різноманітність експозицій і крутизни схилів “Медоборів” сприяють формуванню багатої флори і рослинності. У грунтовому покриві переважають сірі суглинкові грунти на лесах, лесовидних суглинках та делювії вапняків.
Багата флора заповідника налічує понад 800 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних видів, з яких 120 є регіонально рідкісними, 29 занесено до Червоної книги України. Місцева флора багата також на медоносні, лікарські та вітамінні рослини.
У природному рослинному покриві “Медоборів” найбільші площі займають лісові угруповання - понад 90 %. За складом це переважно широколистяні дубово-грабові, грабово-дубово-ясеневі ліси. Грабово-букові, кленово-ясеневі, чисті дубові, букові і грабові ліси є похідними і займають значні площі. Природні букові ліси тут ростуть на східній межі ареалу.
Склад лісів дуже різноманітний. У деревостані панують дуб і граб. Поряд з ними ростуть дуб скельний, ясен, явір, бук, клен гостролистий, липа серцелиста, черешня, в’язи, береза, осика тощо. У підліску переважають бруслина бородавчаста та європейська, ліщина звичайна, свидина кров’яна, гордовина, глід, трапляються смородина чорна, агрус відхилений. Трав’яний покрив лісів має різну густоту залежно від типу лісу та зімкнутості деревостану. Його утворюють яглиця звичайна, осока волосиста, підмаренник запашний з участю копитняку європейського, зірочника ланцетолистого, підлісника європейського, анемони жовтецевої та дібровної, герані, фіалки, рівноплідника рутвице-листого, медунки темної, купин багатоквіткової та широколистої, жовтців шорсткого та кашубського, переліски багаторічної, папороті, зубниць залозистої та бульбистої.
До Червоної книги України занесено цибулю ведмежу, підсніжник білосніжний, популяції яких займають значні площі у заповіднику, лунарію оживаючу та скополію карніолійську, які є звичними на вершинах та схилах лісових товтр. Рідше трапляються астранція велика, лілія лісова та 10 орхідних, серед яких зозулині черевички справжні, булатка великоквіткова, любки дволиста та зеленоквіткова, коручки морозниковидна та пурпурова, гніздівка звичайна та дуже рідко - крокус Гейфелів. Зустрічаються також багато рідкісних у регіоні видів: багаторядник шипуватий, листовик сколопендровий, клопогін європей-ський, живокіст Бессера, кадило сарматське, фізаліс звичайний, вероніка гірська.
Особливу цінність становлять ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковил волосистої та пірчастої. Тут крім характерних степових росте багато волино-подільських ендемічних та погранично-ареальних видів: шавлія кременецька, шиверекія подільська, змієголовник австрійський, аконіт кущистий і шерстистовусий, ясенець білий, ковили пірчаста та волосиста, вівсюнець Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіноваті біла, подільська та Блоцького, відкасник осотоподібний.
Фауністичний комплекс заповідника “Медобори” сформований у специфічних умовах Товтрового кряжа. Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав’ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову лісостепову групу. У заповіднику представлені всі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Це понад 1200 видів комах, 11 - земноводних, 4 - плазунів, 176 - птахів, 32 - ссавців. Поряд із звичними у заповіднику багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України занесено 15 видів комах, серед яких махаон, мнемозина, переливниця велика, жук-самітник, жук-олень, сатурнія руда. Досить численними є земноводні, оскільки тут багато вологих місць, струмків, тимчасових водойм. Можна зустріти часничницю, тритонів звичайного та гребінчастого, які є для наших умов рідкісними. Усі плазуни трапляються рідко.
Найчисленнішою є група птахів. Справжня окраса пернатого світу - група хижих птахів: сови, яструби, канюки, соколи, яких у заповіднику 23 види. Особливу цінність становлять рідкісні види, занесені до Червоної книги України. У гніздовий період тут можна зустріти орла-карлика, иідорлика малого, пугача, луня польового, на зимівлю прилітають сорокопуди сірі, іноді - сова довгохвоста, сапсан, на перельотах - лелека чорний, гоголь, журавель сірий. Є в заповіднику козулі, кабани, дуже рідко трапляється лось. Звичними є лисиця, куниця лісова, тхір, їжак, борсук. Особливу групу становлять рукокрилі, які населяють переважно невеликі печери та ніші, а також “Перлину”, де у великій кількості мешкає нічниця велика - вид, занесений до Червоної книги України та Європейського червоного списку.
Багата територія заповідника і на історичні пам’ятки. На горі Бохіт знаходиться святилище-капище, де стояв Збручанський ідол, скульп-турне зображення якого знайдено неподалік. Поряд ще два відомих язичницьких городища - Звенигород і Говда.
Приєднаний до “Медоборів” філіал “Кременецькі гори” є східною частиною Гологоро-Кременецького кряжа, відносна висота якого ко-ливається в межах від 100 до 200 м, а абсолютна становить 395-406 м над рівнем моря. В основі кряжа залягає потужна товща білої крейди, перекрита шаром сарматських пісків, які переходять у вапняковий пісковик. Верхнім шаром морських відкладів є черепашково-гііщані та черепашкові сильно зцементовані вапняки, які утворюють обривисті скелі, що вінчають вершини гір.
Флора судинних рослин філіалу налічує 917 видів, з яких 21 вид за-несено до Червоної книги України.
Природний рослинний покрив утворений переважно хвойними, хвойно-широколистяними та широколистяними лісами, а також ча-гарниковими заростями, луками, степами. Ліси характеризуються значним флористичним багатством і різноманітністю. Особливу цінність становлять ділянки букових лісів на горах Маслятин та Черча.
Особливої самобутності і своєрідності рослинному світу Креме-нецьких гір надають ділянки степової і наскельно-степової рослинності, які є місцем росту низки волино-подільських ендеміків, а також реліктових видів. Це шавлія кременецька, молочай волинський, змієголовник австрійський, гвоздика несправжньопізня, спірея пиківська, лещиця дністровська, підмаренник застарілий, самосил гірський, жовтозілля Бессера. Ендеміками тільки Кременецьких гір є мінуарція збільшена та юринея товстосім’янкова і вузьколокальний ендемік та реліктовий вид - береза Клокова, що росте на вершинах гір Страхова і Маслятин. Окрім того, у складі флори Кременецьких гір немало інших рідкісних видів: цибуля пряма, сонцецвіт сивий, клович- ка периста, костриця блідувата, тонконіг різнобарвний, ковили волосиста та пірчаста.
Сучасна фауна хребетних має типовий видовий склад лісових зооценозів з невеликими змінами кількісного порядку і належить до зооценозу горбистих підвищень Кременецьких гір.
Багата територія Кременецьких гір на історико-культурні пам’ятки. На вершині гори Бона знаходяться руїни однойменної давньої фортеці, закладеної ще в XIII ст. На горі Божа є цінне лікувальне джерело, яке має ще й вагоме культове значення. Щорічно сюди приходять тисячі паломників.
Нині в заповіднику розгорнуто наукові дослідження стану екосистем та їх динаміки, а також ведеться розробка необхідних режимів їх збереження. Актуальним є також питання оптимізації території за-повідника та філіалу з метою підвищення його регіональної репрезен-тативності.