ГОРОДИЩЕ – (старослов’янське «град» – укріплення) – залишки стародавнього укріпленого поселення або міста, що були оточені ровами та валами і часто захищені природними перепонами (ярами, річками, болотами тощо). Поширені в усіх країнах і належать до різних історичних епох. Найдавніші Городище на території України належать до кінця бронзового віку (поч. 1-го тис.до н. е.). Відомі великі скіфські городища 6–5 ст. до н. е., що їх збудували осілі землеробські племена, предки слов’ян. Найдавніші давньоруські Городища належать до 2-ї полоаини 1-го тис. н. е. Г., що датуються 9 ст., відомі на всій території Русі. Городище 9–13 ст.– це залишки феодальних міст з дитинцями і посадами або феодальних замків.
Серед численних городищ давньоруських часів, що існували на Чернігівщині: Любеч (882), Чернігів (907), Листвен (1024), Сновськ (1068), Варин (1078), Новгород-Сіверський (1079), Прилуки (1079), Городець Остерський (1098), Мо-ровійськ (1139), Біла Вежа (1147), Бохмач (1147), Глебль (1147),Уненеж (1147), Носів на Руді (1147), Блистовит (1151), Гуричів (1152), Хоробор (1153), Лутава (1155), Оргощ (1159), Серебряний (1174), Сосниця (1234). Археологічні дослідження Городища почалися в кінці 19 ст.
