Місто (8.5 тис. жителів) і районний центр, розташоване на берегах річки Західний Бугу місці впадіння в неї лівого притоку р. Полтва.
Буськ, що одержав свою назву завдяки річці, відомий по документах з 1097 р., коли тут в облозі перебував володимиро-волинський князь Давид Ігорович. В XI–XII ст. це був центр удільного Бузького князівства. Перебуваючи на т.зв. Чорному шляху по якому вчиняли набіги татарські орди, місто неодноразово руйнувалося. В 1411 р. князь мазовецький і белзький надав Буську Магдебурзьке право, а в 1578 р. була заснована паперова фабрика, на продукції якої свої перші книги друкував І. Федоров. Мабуть найсприятливішим у розвитку міста було XV ст., впродовж якого з’явилися практично всі архітектурні визначні пам’ятки, що становлять гордість нинішнього Буська. Яскравим прикладом самобутньої галицької народної архітектури є дерев’яні: церква Святої Па- раскеви (1708 р.), розписана В. Леонтовичем (1889 р.) і М. Сирським (1890 р.), а також Онуфріївська церква (1758 р.) і дзвіниця.
У другій половині XVIII ст., коли місто після першого поділу Польщі в 1772 р. перебувало у складі Австрії, його староста І. Мир, якому нова влада подарували титул графа, заклав тут на березі Західного Бугу свій маєток Від нього зберігся палац із допоміжними будівлями і прекрасний великий (площею 8 га), але запущений парк, що складається з вікових дерев листяних, переважно місцевих, порід і декоративних чагарників. У 1795 р. на лівому березі ріки побудували невеликий, відповідний до масштабів міста, костел Святого Станіслава, що зараз відданий на піклування ордену місіонерів Матері Божої з Ля Салет. Розташована по сусідству затишна площа Ринок вирізняється своєю правильною квадратною формою, скромним пам’ятником Ангелові-хранителю Буська, встановленим до 900-річного ювілею міста, і найпрезентабельнішим будинком площі, в якому, зокрема, розташована й місцева пожежна частина.
