Місто (35.2 тис. жителів) обласного значення і районний центр, розташоване на лівому березі р. Дністер.
У першій половині XIII ст. на місці нинішнього міста існувало укріплене поселення Погонич, куди після зруйнування монгольськими ордами Батия в 1241 р. сусіднього Самбора переселилася частина його жителів. Погонич спочатку називали Новий Самбір або Самбір, а зруйнований і згодом відроджений Самбір став Старим. До 1349 р. місто входило до складу Галицько-Волинського князівства, а потім понад чотири сторіччя (до 1772 р.) — Перемишльської землі Руського воєводства Польщі. В 1380 р. король надав Самбору Магдебурзьке право, що сприяло його економічному розвитку і перетворенню в середні віки на значний ремісничий і торговельний центр.
Місто стає обителлю для ченців багатьох католицьких орденів. У1406 р. тут оселилися домініканці, в 1474 р. — бернардинці, в 1621 р. — бригітки, а наприкінці XVII ст. — єзуїти. Ченці залишили в спадщину місту ряд споруд, що формують архітектурний вигляд центральної частини сучасного Самбора: костел Іоанна Хрестителя, що будувався понад півтора сторіччя, поєднав у собі риси готики і ренесансу; будинок єзуїтської колегії (1756–1759 рр., архітектор Ю. Каршицький), де розміщено експозицію міського музею, і єзуїтський костел Святого Станіслава (1759–1773 рр., архітектор А. Деламарс), що був до скасування ордену бернардинським, нині переобладнаний на зал органної музики; церква Різдва Богородиці (1728 р.) та ін. Домінуючою архітектурною спорудою центру Самбора є міська ратуша з 40-метровою вежею (1638–1668 рр.) — одна із найкрасивіших у Західній Україні. У місті зберігся мальовничий парк (XVIII ст.) та безліч старих адміністративних і житлових будинків (ХVІІІ–ХІХ ст.), що надають особливої чарівливості вузьким вуличкам міста, які багато про що пам’ятають.
