Кам'ямець-Подільськиий, або, як його називають, «Квітка на камені» — одне з найгарніших міст України. Не в останню чергу завдяки тому, що тут змішалися впливи різних народі і культур. Місто розташоване на землях, що були спочатку межею європейської Сарматії і античного Риму, потім — кордоном між Галицько-Волинським князівством і кочовим Степом, а потім — перетином християнського Заходу і мусульманського Сходу. Кам'янець-Подільська фортеця.
Перші поселенці з'явилися на цій території ще в кам'яному столітті, а перші свідоцтва про місто відносяться до 1060-1062 рр., коли воно згадується у вірменських хроніках. Вже перед набігом Батия (XIII ст.) Кам'янець був містом зі значними фортифікаційними укріпленнями, двоповерховими будинками і храмами. Щоправда, деякі вчені стверджують, що його заснували ще дві тисячі років назад чи то римляни — воїни імператора Траяна, чи то даки, згодом скорені римлянами. Географ II ст. Клавдій Птоломей пише про п'ять дакійських міст па березі Дністра саме в районі сучасного Кам'янця-Подільського. Одне з них носило горду назву -«Фортеця на скелі». А на колоні Траяна в Римі зображений міст, що нагадує «Турецький міст в Кам'янці».
За всю свою яскраву історію Кам'янець-Подільський — місто з дивовижною природною фортифікацією, неодноразово переходило з рук в руки. Охочих оволодіти «ключем» до серця Поділля було немало: у XIII ст. давні русичі не змогли утримати місто і його захопили МОНГОЛИ, потім Кам'янець потрапив до литовських рук, а далі - перейшов до поляків. У них Кам'янець-ІІодільський відбили турки на цілих 27 років, але корона польська зуміла повернути його назад. По мірі того, як занепадала Польська держава, знайшовся новий господар «Квітки на камені» — Російська імперія, наступником якої стала більшовицька держава. Щоправда, під час Першої світової війни на два дні місто захопили австрійці, але радянська влада міцно вчепилася в нього і за десятиліття перетворила колишній губернський центр, столицю Української Народної Республіки і університетський центр, в один з тисячі глухих райцентрів УРСР.
Кам'янець-Подільський був і залишається дивовижним містом: в епоху середньовіччя він виглядав як типовий вірменський торговий центр, на межі ХІХ-ХХ ст. — як типове єврейське містечко, але зумів не втратити української душі. Тут встановлений пам'ятник «семи культур», присвячений семи народам, що творили історію і культуру цього міста: русинам (українцям), росіянам, литовцям, полякам, вірменам, євреям і туркам.
Серцем Кам'янця-Подільського залишається Старе місто — найстародавніша частина, розташована на півострові, оточеному бурхливими водами Смотрича. Хоча «старою» ця частина міста стала лише наприкінці XIX ст. У 1874 р. був урочисто відкритий Новопланівський міст через Смотрич, і місто змогло вирватися на простір. Старий Кам'янець зберігає історію численних майданів, вулиць, храмів, але найголовнішим його об'єктом є фортеця — не тільки символ міста, але і його душа.
Коли була побудована фортеця, достеменно не відомо. Вперше Кам'янецький замок згадується під 1374 р. у грамоті литовського князя Юрія Коріатовича, якою князь дарував йому магдебурзьке право. Археологічні ж дослідження довели, що історія кам'яної твердині на Смотричі починається на межі XII—XIII ст. А ось сучасного вигляду замок набув у середині XVI ст. У період середньовіччя фортеця лише тричі була захоплена ворогами. Вперше це зробив в 1393 р. литовський князь Вітовт. Тоді місто здалося через конфлікт у гарнізоні, чим і скористався князь. У 1430 р. фортецю захопили поляки — три брати Бу-чацькі, і в 1432 р. місто стало центром Подільського воєводства. Востаннє фортецю в 1672 р. завоювали турецькі війська на чолі з султаном Мехмедом IV, і місто до 1699 р. залишався турецьким.
Захопити Кам'янецький замок було не такою вже і легкою справою. Класичною стала розповідь про те, як у 1621 р. до фортеці підійшов турецький султан Осман. «Хто так укріпив це місто?» — запитав султан. «Сам Бог!» — була відповідь. «Гак хай Бог його і здобуває», — сказав султан і відступив від міста. У різний час фортеця не піддалася молдавському господарю Богдану (початок XVI ст.), турецькому паші Махме-ду Абазе (1633 р.), Максиму Кривоносу (1648 р.), Філону Джеджалію та Івану Богуну (1651р.), Тимошу Хмельницькому (1652 р.). Богдану Хмельницькому (1653 р.) і бояринові московського царя Василю Бугур-ліну (1655 р.).
Кам'янецькі укріплення — яскравий зразок фортифікаційних споруд періоду середньовіччя. У XVI ст. на кошти, виділені папами римськими Юлієм II, Левом X і королем Сигізмундом Старим, були проведені широкомасштабні роботи з модернізації укріплень. Саме тоді на дні каньйону, у верхній і нижній течії Смотрича, були встановлені оборонні комплекси Російських і Польських міських воріт. До них входили й шлюзи: у разі небезпеки вони перекривали річку, каньйон наповнювався водою, і фортеця виявлялася на неприступному острові. Також підходи до фортеці захищали Різницька, Кравецька і Гончарська башти, зведені в ХІУ-ХУІ ст. У цих «ремісничих» назвах немає нічого дивовижного — башти зводили ремісники на цехові кошти. У результаті розвитку далекобійної артилерії в Європі в 1617-1621 рр. були проведені роботи з укріплення західних підходів до замку — тут були збудовані бастіони Нового замку.
З обороною Нового замку в 1672 р. пов'язане ім'я легендарного перемишльського стольника Єжі (Юрія)-Міхала Володиєвського, якого називали «Гектор Кам'янецький», «маленький, але небезпечний фехтувальник». Мало хто знає, що він був не поляком, а русином-подолянином з роду православних Костюків. Тоді гарнізон фортеці налічував всього 1200 польських воїнів, їм протистояла турецька армія, що перевершувала чисельність гарнізону в 60 разів. Південним флангом оборони керував знаменитий «пан Володиєвський», герой однойменного роману Генріха Сенкевича і фільму Єжі Гоффмана.
Сама фортеця складається з 10 башт, сполучених укріпленими галереями: Папською (Кармалюковою), Ковпак, Тенчинськой, Лясською (Білою), Денною, Новою (Великою) західною, Малою західною, Рожанки, Комендантською, Водною. Існувала ще одна, Чорна башта, яка завалилася під час нападу татар 27 серпня 1672 р. Під час вибуху загинув Єжі Володиєвський, в голову якого потрапила картеч.
На території фортеці знаходилися різноманітні споруди. Біля північної стіни замку стояв будинок старости, що сполучувався підземним ходом з Комендантською баштою, — єдиною, яка стояла не на ґрунті, а на стіні. Також на території фортеці розміщувалися два замкові костьоли — Святий архангел Михайло (побудований в 1575 р.) і Святий Станіслав, зведений в кінці XVI ст. між в'їзною брамою і Папською баштою. На його утримання кам'янецький староста Ян Потоцький виділив величезну на ті часи суму — 100 злотих. Коли турки захопили фортецю, то перетворили цей костьол на мечеть. Взагалі, з приходом турок та їх політикою по відношенню до храмів пов'язана поява однієї з найзагадковіших споруд Кам'янця-Подільського. У Старому місті ще в XV ст. був побудований кафедральний римсько-католицький костьол Святих апостолів Петра і Павла. З приходом турецьких військ у 1672 р. було вирішено не руйнувати таку гарну будівлю, а використовувати її у якості мечеті. Важливим її елементом став 40-метровий мінарет, зведений на місці каплиці XVI ст. У 1699 р., згідно з умовами Карловицького миру, турки пішли з Поділля. Поляки повернули місто, і служба в костьолі поновилася. А 10 травня 1756 р. на мінареті поставили 4,5-метрову статую Діви Марії із сплаву міді і срібла (у 90-х роках XX ст. її покрили позолотою) як символ перемоги над турками. Нині мінарет із статуєю
Діви Марії є унікальним пам'ятником єднання двох релігій і одним з найдивовижніших місць міста.
Але повернемося до самої фортеці. Кожна з башт зберігає загадки, які розкриваються лише найдопитливішим. Підземелля фортеці часто використовувалися для утримання злочинців і тих, хто виступав проти польської влади. Ця практика була продовжена, навіть коли Поділля вже перейшло під владу Російської імперії. Фортеця, втративши оборонне значення, використовувалася як в'язниця. У 1814-1823 рр. там відбував ув'язнення селянський лідер Устим Кармалюк. Під час спроби організувати втечу його поранили і прикували до кам'яного стовпа в Папській башті, яку потім у народі прозвали Кармалюковою. Але тричі (!) Карма-люку вдавалося втікати з фортеці. У 1814 р. ув'язненню передувало покарання шпіцрутенами на площі перед ратушею. 25 жовтня 1818 р. Карма-люка затаврували, дали 25 ударів батогом і заслали до Сибіру. Через п'ять років, 11 квітня 1823 р., його знову покарали 101 ударом батога, випалили на лобі клеймо і відправили на довічне заслання до Сибіру.
Найважливішу роль в розвитку міста зіграв голландець на польській службі, архітектор та інженер, комендант Кам'янець-Подільської фортеці в 1768-1785 рр. Ян де Вітте (1709-1785 рр.). Він був ініціатором зведення в Старому місті армійських казарм, здатних витримати штурм, і декількох костьолів. Поховали інженера в крипті костьолу Петра і Павла, але в 1985 р. під час «реставраційних робіт» останки багатьох відомих людей, в т.ч. і Яна де Вітте, були викинуті. Довгий час існувала думка про те, що він походив з вірменського роду, відомого в місті ще з XVI в.: нібито спочатку прізвище генерала писалося як Віт. Комендант також був одним з ініціаторів відкриття в місті артилерійської майстерні, займався питаннями посилення міста.
Його син, Йосип, також був комендантом фортеці. З ним пов'язана одна з найромантичніших і таємничих легенд Кам'янця-Подільського. Наприкінці XVIII ст. польський купець Лясопольський купив на турецькому невільничому ринку 13-річну гречанку Софію і відправився з нею до Польщі. У Хотинській фортеці, де зупинилися подорожні, юна гречанка познайомилася з молодим Йосипом де Вітте, який без пам'яті в неї закохався. З дозволу кам'янецького єпископа Красинського вони повінчалися. Причому молодий чоловік виплатив колишньому господареві гречанки досить значні відкупні. Міська верхівка, і зокрема батько Йосипа, комендант Ян де Вітте, були шоковані. Але після того, як Йосип сам став комендантом після смерті батька, він продав (!) Софію за два мільйони злотих графові Феліксу Потоцькому, який в 1790 р. в Умані заклав для дружини чудовий парк, названий Софіївка... Говорили також, що Йосип де Вітте не обтяжував себе зайвим польським патріотизмом, і князь По-тьомкін прийняв його на генеральську службу в Російській імперії не в останню чергу через особливий інтерес до молодої Софії де Вітте.
Багато століть і Кам'янець-Подільський, і його серце — фортеця, були ареною дивовижних історій і таємничих подій, які у наш час стали легендами.
