НІЖИН – місто Чернігівської області, райцентр. Розташований на обох берегах річки Остер (притока Десни), яка тече містом проритим 1812 каналом. Від Ніжина до Києва – 126 км, до Чернігова – 83 км. Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1147 як Уненеж. У 12 ст. був фортецею Чернігівського князівства на його південно-східних рубежах. У 1239 місто зруйнували орди Батия. З середини 14 ст. входив до складу Великого князівства Литовського. З 1514 відомий як Ніжин. За Деулінським перемир’ям 1618 відійшов до Польщі. У 1625 за короля Сигізмунда III на місці старого городища звели нове місто й укріплення. У 1620 встановлено Ніжина герб, 1625 місто одержало магдебурзьке право. Передмістя Ніжина: Бабичівка, Біліківка, Будзулівка, Ветхе, Вороб’ївка, Галатівка, Євлашівка, Круча, Ковалівка, Козарівка, Лихохудівка, Магерки, Мигалівка, Нове Місто, Сидорівка, Шеперівка. Захопивши ніжинські землі, польська шляхта почала здійснювати жорстоку політику колонізації. До 1648 майже вся Ніжинщина належала польському магнату М. Потоцькому. 1631 повстали ніжинські козаки на чолі з полковником Іваном Балиловцем, 1637 вони брали участь у повстанні Павлюка, 1638–Остряниці (остання подія лягла в основу незавершеного роману М. В. Гоголя «Гетьман»). Проти повстанців Потоцький кинув значні військ, сили, селянсько-козацький виступ був жорстоко придушений. На Соборному майдані (тепер Гоголя сквер) Ніжина і вздовж шляхів до нього шляхта встановила шибениці і палі, страчуючи повстанців. У червні 1648 Ніжин звільнено від польської шляхти.Ніжин стає полковим містом, утому ж році було сформовано Ніжинський полк. 23 січня 1654 Ніжин зустрічав російське посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним, що поверталося з Переяславської ради 1654. Церемонія присяги ніжинців на вірність Росії відбулася на Соборному майдані біля Миколаївського собору і Троїцької церкви (тоді – дерев’яної). 1658 у Ніжин з дозволу гетьмана І. Виговського знову з’явилися польські війська. Проти них вибухнуло народне повстання під проводом І. Безпалого. Після жорстокого бою поляки були вигнані з міста. У складі повстанців бився й Ніжинський полк. У Ніжині відбулася Чорна рада 1663, наякій йшла боротьба за гетьманську булаву між наказним (тимчасовим) гетьманом Я. Сомком, ніжинським полковником В. Золотаренком і кошовим отаманом Запорізької Січі І. Брюховецьким. Гетьманом Лівобережної України було обрано І. Брюховецького. За Андрусівським перемир’ям 1667 Ніжин відійшов до Росії. З 1742 через Ніжин проходив поштовий тракт Глухів – Київ. У 70-х pp. 18 ст. споруджено Ніжинську поштову контору. У жовтні 1708 Ніжинський полк разом з російською залогою і населенням захищав місто від шведів. Збереглося народне повір’я, за яким вобороні міста активну участь взяли жінки-козачки, що, переодягнувшись у козацький одяг, мужньо билися поряд з чоловіками. На цю тему створена повість І. Г. Кулжинського (викладач Ніжинської гімназії вищих наук) «Козацькі шапки»(1829), драма А. В. Гупалова «Героїчний подвиг ніжинських козачок» (1873) і нарис професора М. М. Бережкова «Ніжинське повір’я» (1909).
З 2-ї половини 17 ст. і у 18 ст. Ніжин стає одним з провідних центрів внутрішньої і зовнішньої торгівлі України. Виникають ковальський, ткацький, гончарний, шевський, золотарський, музичний та інші цехи. У цей час у місті діяло 8 цегельних заводів, 29 кузень, 15 вітряків, 7 водяних млинів, дві пивоварні, дві солодов-ні, три осередки по виробництву селітри, дві мануфактури, які виробляли бавовняні і шовкові тканини. У 8 ремісничих цехах налічувалося 657 майстрів. У місті тричі на рік відбувалися ярмарки – Троїцький, Покровський і Всеїдний (останній діяв до 1847), на які приїздили купці з Росії, Західної Європи, країн Сходу. Значну роль у торгівельному житті Ніжина відіграла грецька громада, яка поселилася в місті з середини 17 ст. Вона одержала від Б. Хмельницького і наступних гетьманів ряд привілеїв, зокрема, самоврядування, звільнялася від податків, мита. 1675 виникло Ніжинське грецьке братство, діяв грецький магістрат. У 1696 відкрито Ніжинську грецьку школу (з 1814 – Ніжинське Олександрійське грецьке училище). На ніжинські. землі грецькі колоністи вирощували особливий сорт огірків (широко відомий як «ніжинські»), розробили спосіб консервації.
У 1762 в Ніжин відкрився приватний пансіон, де навчали дітей дворян, офіцерів, священиків, 1782 – двокласне народне училище (з 1789 – народне училище, з 1812 – Ніжинське повітове училище). У 1786 в Ніжині діяло 7 парафіяльних шкіл. Незабаром відкрилася жіноча гімназія. У 1740 відкрито першу міську аптеку. У 17–18 ст. в Ніжині здійснювалося широке будівництво культових і громад, споруд. 1668 зведено Миколаївський, 1702–Благовіщенський, 1778 – Введенський собори; у 1721 – Богоявленську, 1731 – Михайлівську, 1733 – Троїцьку, 1775 – Хрестовоздвиженську, 1752 –Іоанна Богослова, 1757 – Преображенську, у 1780-і pp.– Всіхсвятську церкви. Діяли Введенський (1660), Благовіщенський (1702), Ветхоріздвяний Георгіївський монастирі.
У кінці 18 ст. у зв’язку з завоюванням Росією Криму і Причорномор’я Ніжин втрачає значення торгівельного і адміністративно-військового центру. З 1782 Ніжин – повітове місто Чернігівського намісництва. ЗНіжиномпов’язані імена визначних діячів культури 17–19 ст., зокрема, українського і російського письменника, філософа, церковно-політичного діяча Стефана Яворського (1658–1722); освітнього діяча, вченого-юриста С. Ю. Десницького (40-і pp. 18 ст.– 1789); Р. О. Ракушки-Романовського (Ракущенко; 1623–1703). Ракушка-Романовський походив з ніжинських реєстрових козаків, учасник визвольної війни українського народу 1648–1654. У 1658–1663 – ніжинський сотник, 1663–1668 – генеральний підскарбій. Його вважають автором Самовидця літопису. Ніжин– батьківщина українського письменника, педагога, церковного діяча Іоанна Максимовича (1651–1715; вихованець, професор Києво-Могилянської колегії і засновник Чернігівського колегіуму); українського церковного і громадського діяча, письменника Георгія Конисько го (1717–1795). Освіту здобув у Київській академії, був її ректором (з 1751). В одному з своїх віршів писав: «Град Ніжин – колиска, а Київ – мій вчитель». Автор драматичного твору «Воскресіння мертвих». Згодом білоруський архієпископ. У Ніжинінародився мореплавець Ю. Ф. Лисянський; уНіжині народинвся й одержав початкову освіту в Ніжинській грецькій школі український історик М. М. Бантині-Каменський (1737–1814). У Ніжинському повітовому училищі навчалися український художник О. Ф. Сенчило-Стефановський (1808–1866), декабрист М. Й. Мозгалевський. 1734 по дорозі до Києва Ніжинвідвідав російський вчений-енциклопедист М. В. Ломоносов, 1768 у місті бував український філософ і поет Г. С. Сковорода, 1786 – російський письменник Д. І. Фонвізін. Ніжинвідвідували російські поети О. С. Пушкін (1820, 1824), О. С. Грибоедов (вересень 1825), польський поет А. Міцкевич (1825), російський композитор М. І. Глінка (травень 1838), український співак і композитор С. С. Гулак-Артемовський (1838). У 1846 в Ніжиніу готелі «Не минай» зупинявся Т. Г. Шевченко разом з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським. У Ніжині він познайомився з М. В. Гербелем, відвідав картинну галерею ліцею. 1861 через Ніжинвезли труну з прахом Кобзаря. У листопаді–грудні 1851 в Ніжині зупинялися український етнограф і педагог М. Номис, Марковичі. Козаки Ніжинського драгунського полку і Ніжинське народне ополчення 1812 брали участь у Вітчизняній війні 1812. У 1820 в Ніжині відкрилася Ніжинська гімназія вищих наук, яка за статутом прирівнювалася до університету. Ніжинстав єдиним повітовим містом, що мало вищий учбовий заклад. У 1832 вона реорганізована в Ніжинський фізико-математичний ліцей, 1840 – у Ніжинський юридичний ліцей, 1875–в Ніжинський історико-філологічний інститут.
Серед 27 невеликих підприємств – Ніжинський мідноливарний завод братів Чернових. У 1897–5371 двір, 34213 жителі. 1875 відкрито земську лікарню, 1865 – метеорологічну станцію. Зросла кількість навчальних у закладів: технічне вище початкове (1907), культосвітнє (1908), комерційне (1910) училища, фельдшерсько-акушерська школа (1907), діяло кілька чоловічих і жіночих гімназій. У 1893 відкрито Ніжинський народний дім, який вів широку культосвітню роботу, 1905 відкрилася бібліотека, 1906 – Ніжинський літній театр, у різний час видавалися газети: «Нежинская речь», «Нежинская летопись», «Нежинский листок», «Нежинская копейка», «Нежинская пчела», «Нежинец» (1913–1914), «Нежинский голос» (1914), «Пчела». У2-й половині 70-х pp. 19 ст. в Ніжинідіяла Ніжинська підпільна друкарня групи «Земля і воля».
У 1902 відбувся страйк шевців, 1905 – мітинги і демонстрації робітників і студентів. Після Жовтня 1917 в Ніжині було створено Ніжинський повітовий ревком (22.XI 1917). Проте Ніжинзахопили війська Центральної ради. 5 січня 1918 українські радянські війська під командуванням Ю. М. Коцюбинського почали бойові дії проти контрреволюції. 18 січня в місті було відновлено Радянську владу.
14 березня Ніжинокупували німецько-австрійські війська. В липні 1918 в Чернігівську губернію прибув М. Г. Кропив’янський для організації штабу по керівництву партизансько-повстанським рухом. У серпні почалося Ніжинське повстання 1918 проти німецько-австрійських окупантів. У листопаді того жроку почала бойові дії Перша Українська Радянська дивізія під командуванням М. Г. Кропив’янського.
23 січня 1919 Ніжинбув звільнений від контрреволюційних сил Таращанським полком на чолі з В. Н. Боженком та ескадроном Ніжинського полку. У Ніжині знаходився штаб Дванадцятої армії і школа червоних командирів, начальником якої був М. П. Кирпонос. Перед трудящимиНіжина й округи виступали члени Реввійськради 12-ї армії С. І. Аралов, В. П. Затонський, С. О. Меженінов, редактор армійської газети М. Ю. Кольцов (майбутній письменник), представник Наркомосу Ф. Я. Кон. Після громадянської війни почалася відбудова. У 1921 в Ніжині вже діяв олійницький завод, механічний млин, пивзавод, завод землеробних машин, махорочні фабрики. У січні того ж року створена перша в Ніжині комуна «Червоні партизани». У 1927 почала давати енергію нова електростанція, наступного року став доладу ніжинський водогін і місцевий радіовузол на 40 точок.
Велося культурне будівництво. Було відкрито Вечірній народний університет імені Т. Г. Шевченка (1919), 21 пункт по ліквідації неписьменності, Ніжинський науково-педагогічний інститут (1920;з наступного року – Ніжинський інститут народної освіти), технікуми механізації (1920), народної освіти, медичний (обидва – 1921), транспортний (1922). У 1918 розпочав роботу Ніжинський народний театр, 1920 заснований Ніжинський музей історії, мистецтва та етнографії, Ніжинський симфонічний оркестр. Виходила газета «Известия-Вісті», «Червоне слово», «Пролетарская мысль», «Нове село», «Більшовик Ніжинщини» (див. окремі статті). 1925–1926 діяло видавництво «Нове село».
З 1923 –Ніжин –центр Ніжинського округу. Напередодні війни в Ніжині діяло 7 заводів, 17 промартілей; у приміській зоні 6 колгоспів, МТС. У 1939/40 навчальному році в Ніжині працювали 13 загальноосвітніх шкіл, 4 технікуми. 1933 дав перші вистави Ніжинський український драматичний театр ім. М. М. Коцюбинського. У 1934 на базі Інтитуту соціального виховання (утв. 1930) та Інтитуту професійної освіти (1932) було відкрито Ніжинський педагогічний інститут (імені М. В. Гоголя – з 1939). У 1937 в Ніжині було радіофіковано понад 2 тисячі квартир. Діяв ряд стаціонарних і пересувних кіноустановок. Під час Великої Вітчизн. війни в період німецько-фашистської окупації (13. IX 1941–15. IX 1943) в місті діяла Ніжинська підпільна комсомольсько-молодіжна організація. На території Ніжинщини діяли партизанські загони і групи, що в січні 1943 злилися в загін «За Батьківщину». За роки окупації гітлерівці знищили вНіжині тисячі радянських громадян.
У ніч на 15 вересня 1943 частини 60-ї армії і 16-ї повітряної армії з боєм оволоділи містом. За його визволення полягло понад 500 бійців.
Після визволення міста почалася відбудова. У Ніжині заводи: «Ніжинсільмаш», побутової хімії, механічний, жирокомбінат та ін. Педагогічний інститут, технікум механізації, медичне, культурно-освітнє, три професійно-технічних училища, 15 загально-освітніх шкіл, музична ім. М. І. Глінки і спортивна школи, Палац піонерів,8лікувальних закладів.
Будинок культури, український драматичний театр ім. М. М. Коцюбинського, Ніжинський краєзнавчий музей, музей Гоголя М. В., Ніжинського педагогічного інституту картинна галерея. 1943–1963 – виходила газета «Радянський Ніжин».
У Ніжині – городище 12–13 ст., поселення епохи бронзи (2 тис. до н. е.), ранньо-слов’янські (3–5 ст.), часів Київської Русі (11–13 ст.); курган (2–1 тис. до н. е.). Знайдено Ніжин, скарб римських і давньоруських монет.
НІЖИНСЬКИЙ ЗАМОК – Цитадель. Збудований на лівому рівному березі річки Остер у 1-й чверті 17 ст. на основі фортифікаційних укріплень часів Київської Русі. Спорудження замку почалося після того, як за Деулінським перемир’ям 1618 Ніжин разом з іншими населеними пунктами Чернігово-Сіверської землі відійшов до шляхетської Польщі і став центром Ніжинського староства Київського воєводства. Узамку дислокувався шляхетський гарнізон. Коли ж у червні 1648 зусиллями городян і селянсько-козацького загону Ніжин було визволено, він став центром Ніжинського полку, а замок – його цитаделлю. Після возз’єднання України з Росією 1654 та Андрусівського перемир’я 1667 між Росією і шляхетською Польщею в замку розмістився російський гарнізон на чолі з воєводою (з 1708 – комендантом). У 1665 замок, обнесений земляним валом, захищало 11 дерев, веж, на 10 з яких було встановлено гармати. Зовні місто оперізував високий земляний вал, зміцнений частоколом з Київською, Чернігівською, Московською і Крупичпільською брамами. Перед валом з Півдня на Захід тягнувся широкий (7 саж.) і глибокий (1 сажень) рів, який упирався своїми кінцями на Схід і на Північ міста в Остер. Природною перепоною з Півночі та Схід була річка. До міських брам вели перекинуті через рів мости, що легко розбиралися. Протягом2-ї пол. 17 – 1-ї половини 18 ст. замок багато разів ремонтувався, а 1745–1749 був цілком перебудований під керівництвом французького інженера Д. де Боскета.
Замку було надано геометрично правильних обрисів – витягнутого понад річкою п’ятикутника, причому кути укріплення винесені вперед з таким розрахунком, щоб забезпечити прямий і фланговий вогонь. На кутах споруджено 5 бастіонів. До замку прибудовано форт, який тримав під прицілом південно-східну, південну та південно-західну ділянки прилеглої місцевості. З північного боку з цитаделі був вихід на берег Остра («вилазка», згодом – Водяні ворота). Озброєння замку складалося з гармат різної ваги, причому його основу становили важкі гармати. На території замку розміщувалися полкова канцелярія, два муровані порохові погреби, дві провіантські комори, гауптвахта, артилерійський двір, караульні приміщення, будинок коменданта з подвір’ям, житлові будинки і Богоявления церква (Замкова церква). За даними 1766, близько 60 житлових будинків розташовувалися на двох вулицях у середині замку.
У кінці 18 ст., зокрема після Ясського мирного договору 1791 між Росією і Туреччиною і возз’єднання Правобережної України з Росією (1793), коли припинилися турецько-татарські напади на українські землі, а кордони Російської держави відсунулися далеко на Захід, замок втратив своє оборонне значення і почав руйнуватися.
Великих руйнувань замку завдала пожежа 1797, коли в місті згоріло понад 100 будинків, у тому числі багато на території замку. Згодом вали розрівняли, засипали рів. Планом забудови міста 1803 замок відведено під ринок. З того часу, в дещо зменшених розмірах, його територія використовується за цим призначенням. Північний вал замку ще й тепер частково простежується з набережної річки Остра.
