Корець у давньоруські часи мав назву Корчеськ. Перша згадка про нього датується 1150 роком і пов’язана з подіями міжусобної боротьби між князями Юрієм Довгоруким та Ізяславом Мстиславичем.
2 вересня 1149 року київським князем було проголошено Юрія Володимировича Довгорукого, сина Володимира Мономаха, який у битві під Переяславом переміг свого племінника Ізяслава Мстиславича, що правив у Києві з 1147 року. Ізяслав, втікши після Переяславської битви до Володимира-на-Волині, покликав собі на допомогу угорські, польські та чеські війська і рушив об’єднані сили під командуванням свого брата Володимира до Луцька з метою підготовки наступу на Юрія. Юрій же, зібравши своє військо та війська своїх синів і заручившись підтримкою князя галицького Володимира Володаревича, прийшов до свого брата В’ячеслава у Пересопницю. Домігшись шляхом переговорів того, що іноземні війська покинули Ізяслава, Довгорукий вирушив до Луцька, облога якого тривала з 8 лютого до 21 березня 1150 року. Взявши на себе роль миротворця, Володимир Галицький, котрий перекривав шлях Ізяславу з Володимира до Луцька, замирив дядька з племінником. Останні згодом у Пересопниці уклали між собою договір, за яким до Ізяслава поверталося його майно, захоплене під час Переяславської битви, але Довгорукий пізніше проігнорував цю угоду. Тоді Ізяслав вирушив на Київ і зненацька під Пересопницею натрапив на табір Гліба, сина Юрія. Захопивши обоз і більшу частину Глібової дружини, Ізяслав обложив свого двоюрідного брата у Пересопниці. Саме стосовно цієї події й згадується вперше в Київському літописі Корець.
Літописець пише: “І Гліб, виславши послів, сказав Ізяславу: “Як мені Юрій отець, так мені й ти отець, і я тобі кланяюсь. Ти з моїм отцем сам відаєшся, а мене пусти до отця і цілуй мені святу Богородицю, що ти мене не візьмеш, а пустиш мене до отця мойого. А я до тебе сам поїду і поклонюся тобі”. Ізяслав, отож, цілував йому образ святої Богородиці й сказав йому: “Ви мені свої, браття. До вас нема речі ніякої. А зобиджає мене твій отець, і з нами не вміє він жити”.
Гліб, отож, виїхав і поклонився Ізяславу. Ізяслав же позвав його до себе на обід, і тут пообідавши, узяв його звідти з собою до Дорогобужа, а там приставив до нього сина свого Мстислава провести його до города Корчеська. І тоді, провівши його за Корчеськ, сказав йому Мстислав: “Поїдь же, брате, до отця свойого. А то волость отця мойого і моя – по Горину”.
Олександр Панасенко
