ПЕЧЕРИ ЧЕРНІГІВЩИНИ

ПЕЧЕРИ ЧЕРНІГІВЩИНИ. Перші згадки про підземні споруди датуються 1069–1074. Печери виявлено у Чернігові, Новгороді-Сіверському, Седневі, Любечі та інших містах. Їх походження пов’язане з розповсюдженням на Русі християнства, з діяльністю монастирів. Мали оборонне значення. Найкраще вивчені печери Чернігова, зокрема Антонієві печери, розташовані у пагорбі Болдиних гір. На їх півдні схилі виявлено кілька печерних комплексів 11–18 ст., а з південного боку Троїцько-Іллінського монастиря – так звані «Нові» або «Алімпієві» печери, створені 1918–1920 ченцями закритого Троїцького монастиря, мешканцями приміських сіл під керівництвом ченця Алімпія. Складаються з трибанного підземного храму з галереєю, ризницею та кількох приміщень, пов’язаних ходами довжиною близько 130 м. Прикрашені різьбленими зображеннями та орнаментальними розписами. Печери давньоруського часу, вимуровані у 18–19 ст. цеглою (близько 70 м), досліджені на Пвадні від Успенського собору, а також поблизу Єлецького Успенського монастиря, по вул. Сіверянській, де 1983 відкрито залишки мурованого храму кінця 12 ст. Підземні галереї існують у товщі пагорба чернігівського Дитинця: з південного боку Спаського собору, на Південному Сході та Сході від Борисоглібського собору. Знайдено «потерну» – підземну галерею, яка колись з’єднувала Чернігівську фортецю з річкою. Ряд давніх печер виявлено у Новгороді-Сіверському. На території Спасо-Преображенського монастиря вони ведуть від будинку ігумена на Півдні і колись мали вихід на схил гори над Десною. Вимуровані цеглою, замулені грунтом у1941–1942, коли монастир був концтабором радянських військовополонених. Знайдена підземна галерея довжиною понад 13 м. Подібна є в селі Подище Прилуцького району. За легендою вона йшла від козацької фортеці до річки. Інтерес становить також давньоруська так звана печера «ченця», що збереглася поблизу села Полонки. Різні за розмірами прямокутні приміщення з’єднано переходами й прикрашено рельєфними зображеннями, виконаними в суглинистому грунті. Дві печери відомі у Любечі на території Любецького Антоніївського монастиря. Спорудження однієї з них приписується Антонію (засипана1942– 1943), поруч з нею друга (з вимурованим входом і довжиною 20 м), споруджена 1692. Є відомості про існування печер у Прилуках, Ладані, Густині, Варві та інших населених пунктах Чернігівщини.