Памятки цивільної архітектури Києво-Печерської Лаври

Велике зацікавлення викликають цивільні споруди XVI—XVIII ст. — так звані келії, будинок колишньої друкарні та інші,— що дають уявлення про характер української цивільної архітектури того часу.
З обох боків центрального майдану, що веде від головного входу до руїн Успенського собору, стоять одноповерхові муровані будівлі — колишні келії соборних ченців, тобто членів духовного собору Лаври,— корпуси № 3 і 4. У цих келіях жили представники вищого монастирського духовенства. Бу-динок з правого боку (корпус № 3) побудований в 1720—1721 роках на місці дерев’яних келій, що згоріли. Цей корпус має довжину 64 м.
Корпус № 4, розташований проти корпусу № 3, зведений значно раніше. Будівельні матеріали і характер кладки цегли в окремих частинах споруди відносяться до XVI—XVII ст. Після пожежі 1718 року стіни від старого приміщення були використані при відбудові корпусу в 20-х роках XVIII ст. Довжина корпусу дорівнює 140 м.
Обидва корпуси — типові споруди цивільної архітектури України кінця XVII—XVIII ст. Фасади будинків членуються пілястрами, верхні частини яких (капітелі) зливаються із складними профільованими карнизами.
Вікна корпусу № 3 прикрашені трикутними фронтончиками, а в корпусі № 4 — півколами з ліпним орнаментом у формі раковини.
Дахи споруд двосхилі, з зало-мами, досить високі, торцеві стіни закінчуються фігурними фронтонами, оздобленими ліпним орнаментом.
Усередині обидва будинки діляться на окремі секції. Кожна з них складається з 4—5 кімнат, в яких жив один високопоставлений монах.
Після німецько-фашистської окупації від корпусів № 3 і 4 залишилися тільки стіни. Тепер вони реставровані, і в них розміщені музейні виставки — художніх шовкових і парчевих тканин, старовинних українських вишивок, виробів із срібла та виставка «Успенський собор».

***
На схід від руїн Успенського собору, на схилі Дніпра, зами-каючи центральну площу, стоїть будинок колишньої лаврської друкарні. Початок книго-друкування на Україні пов’язаний з ім’ям Івана Федорова — знаменитого російського першодрукаря, що заснував 1573 року у Львові, а пізніше в Острозі перші друкарні. В 1574 році у львівській друкарні були видані перша друкована граматика руської мови, а також «Апостол», один екземпляр якого зберігається в збірці стародруків заповідника. Діяльність Івана Федорова на Україні мала велике громадсько-політичне значення і дала поштовх розвиткові друкарської справи і в інших містах України.
1615 року в Печерській лаврі була заснована перша в Києві друкарня, що мала стати зброєю в боротьбі проти засилля католицизму на Україні, яке стало особливо небезпечним для українського народу після Брестської церковної унії 1596 року.
Навколо друкарні об’єдналися видатні громадські діячі того часу, які видавали велику кіль-кість антиуніатської полемічної літератури, що відіграла велику роль у боротьбі українського народу проти релігійного й національного гноблення польських панів. Видавнича діяльність Лаври характеризувалася великим розмахом: тільки за 2-у половину XVII ст. Лавра видала значними для тих часів тиражами 120 назв різних книг. Перша книга — «Часослов» з передмовою Захарії Копистенського видана в кінці 1616 року. В 1624 році вийшла книга «Псалтир». Польською мовою вийшли «Патерикон» (1635) С. Коссова і «Тератургіма» О. Кальнофойського, присвячені Печерському монастирю. Крім сугубо богословських видань, тут друкувалися букварі, календарі, праці з історії, вірші, панегірики, зокрема, «Везерунок цнот» 1618 року на честь Єлисея Плетенецького і «Вірши на жалостный погреб зацного рицера — Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622). В 1627 році вийшов у світ друкований словник «Лексикон словено-росский», складений відомим ученим того часу, поетом і друкарем Памвою Бериндою. «Лексикон» П. Беринди набув великої популярності. Ця праця лягла в основу двох румунських словників XVII ст. Під впливом словника П. Беринди складені «Славено-греко-латинський лексикон» Ф. Полікарпова (1704), «Супрасльский старослов’янсько-польський лексикон» 1722 року. Словник П. Беринди мав неабияку вагу в розвитку мовної культури ук-раїнського, російського й білоруського народів. «Лексикон» перевидавався в 1653, 1825, 1861 роках. 1674 року в Лаврі надруковано «Синопсис» — твір, що має велике значення для вивчення історії суспільно- політичної думки на Україні XVII ст. У «Синопсисі» робиться спроба висвітлити історію всієї Руської землі, а також дається ідеологічне обгрунту-вання необхідності возз’єднання Лівобережної й Правобережної України з Росією. Ця праця понад 100 років була єдиним посібником з Історії в школах.
У друкарні працювало багато вчених, письменників, граверів, художників, майстрів друкарської справи. Серед них — гравери Ілля, Леонтій Тарасевич, Олександр Тарасевич, Іларіон Мігура, Інокентій Щирський, Данило Галяховський, Григорій Левицький (батько відомого художника-портретиста Д. Г. Левицького); вчені і письменники Памво Беринда, Лаврентій Зизаній Тустановський, Тарасій Земка, Філарет Кізаревич, Тимофій Вербицький, Олександр Мітура та інші.
Книги лаврської друкарні мали красивий шрифт, майстерні заставки, високохудожні гравюри. Вони продавалися не лише на Україні, в Росії та Білорусії, але й у Молдавії, Румунії, Болгарії, Сербії та інших країнах. Діяльність друкарні відіграла прогресивну роль у розвитку освіти й культури.
Разом з тим багато видань друкарні служили вихованню тру-дящих у релігійному дусі і відверненню їх від боротьби проти соціальної несправедливості, економічного й політичного гніту. В період революційних виступів Лавра друкувала у великих кількостях молитовники, «житія святих», євангеліє, листівки, брошури шовіністичного, погромного змісту. Друкарня була для Лаври великим комерційним підприємством, яке давало солідні прибутки (понад 100 тис. крб. щороку). Після перемоги Жовтневої революції лаврська друкарня передана у відання АН УРСР.
Спочатку друкарня розміщува-лась у дерев’яному будинку, на місці якого 1701 року було споруджено новий кам’яний одноповерховий будинок. Після по-жежі 1718 року при відбудові кам’яного корпусу друкарні протягом 1721—1722 років використано частину старих стін, що збереглися. В 1772—1773 роках був зведений другий дерев’яний поверх. Для укріплення південної стіни будинку спо-руджено чотири аркбутани (опори). В 1851 —1856 роках на місці дерев’яного другого поверху, що згорів 1849 року, під-нявся мурований. Стіни будинку були оформлені в дусі української архітектури XVIII ст. У такому вигляді будинок друкарні зберігається і тепер.

***
З півночі до корпусу друкарні прилягає двоповерховий флігель господарського призначення, який відзначається багатими архітектурними прикрасами. Він збудований у 30-х роках XVIII ст., а в середині XVIII ст. капітально перебудований, розширений і пишно оздоблений. Західний фасад будинку увінчаний фігурними фронтонами, прикрашений нішами, вибагливими волютами, витонченими півколонами тощо. В розкішному орнаментуванні стін і фронтонів будинку широко використані мотиви української народної творчості. Будинок спорудив видатний майстер Степан Ковнір.
Крім згаданих пам’ятників ци-вільної архітектури XVIII ст., на території заповідника є й інші будівлі того часу: колишні ми-трополичі покої, будинок на-місника, Економічний корпус тощо. Проте всі вони пізніше були перебудовані і втратили свої первісні архітектурні форми. І тільки у післявоєнний період колишнім митрополичим покоям та будинку намісника реставратори повернули первісний архітектурний вигляд.