(1097)
Райцентр. Місто з гучною назвою Теребовля на річці Гнізні вперше згадується в Іпатіївському літописі 1097 р. Наприкінці XI ст. вона була центром удільного князівства правнука Ярослава Мудрого, Василька Ростиславовича. У Теребовлянське князівство входили землі південно-східної Галичини, Буковини і Поділля. Статус князівського граду Теребовля втратила 1139 р., коли ввійшла до складу Галицького князівства. Після спорудження в 1366 р. замку місто стало східним форпостом Речі Посполитої. Магдебурзьке право воно одержало ще 1389 р. На високій горі (51 м) збереглися руїни замку, який побудував староста міста А. Балабан в 1631 р. з більш раннього укріплення часів Київської Русі.
Міцні мури (завтовшки до 4–5 метрів!) пам'ятають татарські набіги й повстання Северина Наливайка в 1594 р. У травні 1687 р. татари захопили і спалили замок. З вершини його величезної вежі-бастеї відкривається дивовижна панорама міста. На передньому плані видно монастир-фортецю (1635–40) оо. кармелітів з ренесансним костелом (сьогодні – церква св. Володимира). З бійниць його чотирьох кутових кам'яних веж можна було стріляти не тільки з мушкетів, але й з гармат. Одна з найстаріших споруд у Теребовлі – оборонна Миколаївська церква (кінець XVI ст.). І хоча 1734 р. храм реконструювали, закритий бойовий ярус із бійницями усе ще нагадує про ті часи. У 1924–1929 pp. у Теребовлі за проектом А. Жишке-Богуша будується храм у стилі старої римської базиліки – костел свв. Петра і Павла, оточений колонадою. А в центрі міста біля Ратуші встановлено пам'ятник славетному Степанові Бандері (1999, ск. Р. Вільгушинський, арх. В. Харченко). 6 тут і пам'ятник св. Флоріану (1797, вул. Грушевського) – заступникові пожежників. У передмісті Теребовлі, селі Підгора, на високому мисі біля злиття рік Гнізна і Серет збереглися вражаючі руїни монастиря-фортеці чину св. Василія Великого. Звідси відкривається мальовнича долина, а сам монастир активно відновлюється.
