У "Літописі Руському”, за іпатіївським списком, у 1288 році вміщений заповіт князя Володимира, в якому записано: "А село Садове і Сомино я також дав єсмь княгині своїй і монастир свій святих апостолів, який породив я своєю силою". Це є перша письмова згадка про село, але, як засвідчують археологи, Садів є набагато старішим.
Садів недарма так зветься. Тоді це було розкішне, багате, красиве село, ймовірно з укріпленням, з церквою. Містилося в урочищі Горисько на високому прибережжі ріки Олень (нині Чорногузка). А навколо – дрімучі ліси, через які з Лучеська до Садова і далі до Володимира слався торговий шлях...
У 1533 році селом володів Яків Садовський. А у 1570–1580 роках село належало поміщикам Фальчевським. Тут був фільварок, два водяні млини, котел виноробний, корчма.
У 1577 році село мало 43 дими (господарства з землею і худобою), 36 городників, які мали хату і город. У 1583 році село належало луцьким біскупам. В XVI столітті в Садові побудована дерев’яна церква. Вона була православною.
Через село проходив старий Варшавський тракт, по якому гнали на заслання невільників. По цій дорозі у Львів проїжджав Петро І. За переписом 1897 року у волосному центрі Садів було 188 селянських дворів, 888 мешканців, дерев’яна православна церква, два водяні млини.
Школа – однокласне народне училище (міністерське) – була заснована в 1847 році в громадському будинку. Першим учителем працював Леонтій Степанович Буянович.
В XIX – на початку XX століття село належало сім’ї землевласника Модеста Івановича Карамишова, який жив у Пскові.
З 1857 року Садів був волосним центром. До складу Садівської волості входили такі села: Кошів, Горзвин, Садівська Воля, Жуківець.
Під час революції 1905 року у селі не було визначних подій, проте житель Садова Федір Іванович Куліш, який перебував у той час у Петрограді і служив на пароплаві "Петро І", брав участь у січневому повстанні.
У роки Першої світової війни біля Садова проходив фронт. Село зазнало великих руйнувань. В 1917 році садівці були свідками сутичок між українськими і російськими солдатами у зв’язку з прагненням українців відродити свою державу.
В 1909 році освячено новозбудовану Казансько-Богородичну церкву, в якій, у дні УНР, служба Божа велася на українській мові.
В 1920 році Західну Україну захопила Польща. У роки польської окупації тут діяли політичні осередки КПЗУ, ОУН. Ідеї національного відродження пропагувала організація "Просвіти". На її створення великий вплив мала українська сенаторка Олена Левчанівська.
Радянська влада вдруге в селі була проголошена 29 жовтня 1939 року. В 1940 році в Садові було створено колгосп, головою правління якого був Матвій Орлюк, а головою сільської ради – Василь Стаднюк.
29 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували село Садів. Більше ста садівців воювали проти фашистських поневолювачів. Під час окупації було зруйновано 61 житловий будинок, 110 інших приміщень.
Близько 200 садівців брали участь у національно-патріотичному підпіллі та бойових діях загонів ОУН-УПА.
Садів був визволений від німців 28 червня 1944 року. Відразу було створено Садівську сільську раду. Рахувати, майже чверть століття – з 1958 по 1983 роки – її очолював Анатолій Матвійович Орлюк. Крім нього, на цій посаді також працювали Максим Максимович Шпирка, Микола Федорович Кліщик, Віктор Іванович Лушпенко. В даний час сільським головою є Ольга Іванівна Куліш.
Селяни опиралися щодо утворення нового колгоспу. Уповноважені з району вели важкі бесіди про колективне життя. Але колгосп імені Мічуріна все ж народився. За більш як 50 років в ньому були і успіхи, і невдачі.
Нині він реорганізований з колективного сільськогосподарського підприємства імені Мічуріна в сільськогосподарське приватне підприємство "Садів", яке очолює депутат районної ради Леонід Володимирович Фещук.
Село розбудувалося. В 1978 році виросла двоповерхова школа. Особливою популярністю в селі і районі користуються шкільні аматори художньої самодіяльності, з якими займається вчитель Віктор Ярославович Ящук.
Майже всі садівці 1 грудня 1991 року голосували за незалежність України.
