Лаврів – село Луцького району, центр сільської ради, розміщене за 15 кілометрів від обласного центру. Село – велике і його межі простяглися на 12 кілометрів зі сходу на захід та на 9 кілометрів – з півночі на південь.
Межує в східній частині з селами Малі Загатинці (Рікані) Рівненської області та Пілганів (Промінь), а в північній частині – з Новим Оздовом. Південь села має межі з селами Баківці та Озеряни, а в західній частині – межі сягають станції Несвіч.
Село простяглося вздовж видолинку зі сходу на захід, де в минулому протікала річечка Злодійка, що кралася поміж осокою і несла свої води в річку Сороку, що впадала в Стир.
Про назву села існують три легенди, але з архівних документів ще не знайдено їх підтверджень.
Лаврів – походить від того, що нібито в давні часи в наших лісах росли лаврові кущі. Друга легенда говорить про те, що жителі села подарували київському князю за перемогу лавровий вінок. А ще побутує думка, що Лаврів походить від того, що в лісі була побудована Лавра, яка діяла.
Зараз це встановити дуже важко, бо пошуком друкованих джерел займалися дуже мало, а ліси – вирізані, поля – розорані і слідів знайти не можна.
Найвірогіднішим є те, що назва дійсно походить від Лаври, бо в східній частині села було збудоване торгове містечко, що містилося на торговому шляху, що з’єднував Володимир-Ковель-Луцьк-Берестечко. В ньому були збудовані храми, що діяли для простих людей, а Лавра – для торгової знаті, що вела жваву торгівлю. Фотографії цього містечка збереглися в музеї і архівах, а їх копії знаходяться у сільському музеї, що висвітлює в своїх експозиціях життя і діяльність наших односельчан в минулому і окреслюють сьогодення.
У давні часи село Лаврів було складовою частиною Київської Русі, а після її розпаду – Галицько-Волинського князівства. Згадується у численних стародавніх виданнях, історичній літературі.
З Лавровом пов’язана дарча грамота князя Лева Даниловича Галицького, датована 1292 роком.
В грамоті, що написана давньослов’янською мовою, вказується, що землі та ліси Лаврова даруються для будівництва монастиря.
Наступна згадка про Лаврів датована 1545 роком (з книги «Польща у XVI ст.», де йдеться про те, що у XVI ст. Лаврів – значиме торгове містечко, що славилося жвавими ярмарками). У тому ж виданні Лаврів згадується і 1560 роком, коли житель Луцька Томило Лоджич збудував корчму, в якій, до речі, ночував Т. Г. Шевченко, повертаючись з Берестечка.
У різні роки село Лаврів було влас-ністю ряду феодалів: Семена Козин- ського, Олександра Семяшка, Дем’яна та Міхала Гулевичів – братів відомої фундаторки Київської та Луцької братських шкіл Гал інки Гулевичівни, яка родом з Волині. З Лаврова походить відомий вчений Венедикт Павлович Чехович (1804–1862) – великий знавець географії класичної, фізик, математик, член комісії з опрацювання давніх актів.
В житті лаврівчан велику роль відігравала православна церква. Так, найдавніша церква, побудована на кошти прихожан Лаврова, – Лавра, збудована у 1623 р. Вона проіснувала 149 років. В 1772 році на іншому місці було збудовано церкву Покрови Богоматері та Святої Богородиці. Волинський історик Олександр Цинкаловський у книзі "Стара Волинь і Волинське Полісся" пише, що у 1897 році в Лаврові діяла ще цвинтарна церква Святого Георгія та католицька капличка, оскільки на той час тут жило 600 католиків.
Село належало і князям Любомирським. Землями села розпоряджалася княгиня Марія Любомирська, яка їх одержала в дарунок від своїх батьків. Вона замужем не була. Дітей не було і вона вирішила подарувати ці землі, після своєї смерті, улюбленому племіннику Збігнєву Гавронському. На що й на одному з балів в присутності ксьондза зробила духовний заповіт.
Село поділене на певні частини і кожна з них має свою історію. В період польської окупації 1921-1939 років у Лаврові діяли осередки КПЗУ та ОУН, організація "Просвіти" – одна з найактивніших організацій в Луцькому районі та на Волині.
В сільському історичному музеї експонуються численні церковні та дані про діяльність "Просвіти", про співпрацю жителів села і церкви, про високу культуру. Жителі села були членами товариства ім.Петра Могили, що діяло в Луцьку в 1931–1939 роках і мало свої філії в численних населених пунктах Волині.
В селі діяла семирічна школа з українською мовою викладання. В ній працював дуже шанований всією громадою вчитель математики, корінний житель Лаврова Кузьма Агафонович Тимощук.
Багатьох лаврівчан громада посилала на навчання в різні фахові навчальні заклади.
