Рокині вперше згадуються, за документами ревізії Луцького замку 1545 року, під назвою Рукиня. Нині – це селище міського типу, центр селищної ради. Селищній раді підпорядковане також село Брище.
Населений пункт розташований у південно-східній частині області, на півдні Поліської низовини, на лівому березі річки Стир та правому березі річки Серни, справа від шосе Луцьк-Ковель, за 15 кілометрів від обласного центру та найближчої залізничної станції Луцьк. Територія населеного пункту складає 2 380,4 гектара, із них: сільськогосподарських угідь – 1 244 гектари, орних земель – 1 164 гектари.
Населення складає 1 850 чоловік, з яких: 98 відсотків – українці, 2 відсотки – представники інших національностей. Зв’язок із обласним центром забезпечують маршрутні таксі.
Про давнину поселення на цьому місці засвідчують численні палеонтологічні та археологічні знахідки: зуби трипалого викопного коня, кістки мамонта, знаряддя праці культури лінійно-стрічкової кераміки неолітичної доби (кінець V – перша половина IV тисячоліття до н.е.), уламки посуду мідно-бронзового часу (кінець III – початок 1-го тисячоліття до н.е.) срібні монети XVI ст. короля Сігізмунда, уламки посуду XVI–XVII ст. часів козаччини та інше.
Жителі села Рокині (Рукині) займалися землеробством, ремеслами, рибальством, млинами, обслуговували потреби Жидичинського монастиря, який вів активну торгівлю і потребував умілих людей. Донині простежується гребля від Рокинь до Жидичина, де був міст через Стир і вивозили звідси хліб, тканини, продукти лісу (мед, віск, смолу), лісоматеріали. Був тут і залізоробний промисел.
У 1570 році в селі було більше 10 різних монастирських служб, до 20 городників, чотири ремісники, рибалки. Діяли корчма, водяні млини, що збереглися до 30-их років XIX століття.
За документами фіксуються напади на володіння селища татарських загонів, особливо з жорстокими грабунками і спаленнями в 1495, 1601, 1681 роках. З 1608 року до початку XIX століття Рокині були в управлінні уніатських владик.
У 1848 році кріпаки села, як і сусідніх сіл, відмовлялися виконувати тяжку панщину і вимагали перевести їх на оброк.
На час перепису в 1911 році, тут були, 72 двори, переважно німецьких поселенців, 480 жителів, Кірха та початкова школа.
Під час Брусиловського прориву австро-німецького фронту влітку 1916 року, в районі села вели запеклий бій воїни російського 46-го армійського корпусу 1-ї кавалерійської дивізії 8-ї армії Південно-Західного фронту. В північній околиці села в 1990 році було знайдено поховання 11-ти воїнів 46-го корпусу.
На початку Другої світової війни, в 1940 році, німецьке населення виїхало з села Рокині до Німеччини, а оселилися тут люди з інших сіл, утворили радгосп "Більшовик". Коли фашисти окупували Волинь, багато будинків у селі було спалено каральними загонами, розстріляно більше 30-ти місцевих жителів. Визволяли село воїни 181-ї стрілецької дивізії, 12 з яких поховані неподалік села Підліски за п’ять кілометрів Вщ Рокинь.
Природні багатства: окультурений ландшафт – дендропарк, має статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (Указ Президента України № 715/96 від 20.08,1996 p.), займає площу 12 гектарів. Тут ростуть 150 видів дерев та чагарників і 250 їх різновидностей.
На території селища знаходиться центральна садиба Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції (1956 p.), з 1986 року – Волинське державне науково-виробниче об’єднання "Еліта", а з 2001 року – Волинський інститут агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.
В нього входять чотири господарства, що мають більше 10-ти тисяч сільськогосподарських угідь.
В них трудяться 15 кандидатів, два доктори наук, 50 науковців.
Зі створенням дослідної станції, становленням та розвитком сільськогосподарської науки на Волині, тісно пов’язані імена наукових співробітників – ветеранів праці П. П. Граковського, Л. В. Броннікової, Л. І. Бобкової, М. Й. Сидун, Л. Д. Фоменка, 3. С. Барнаш, М. М. Хелемендика, Г. М. Золотухіної, М. М. Карп’яка, Л. С. Василюк, а також науково-технічних працівників М. К. Мартинюк, М. П. Климук, Р. Ф. Фоменко, Н. М. Черняк.
В Рокинях також розміщені дослідне господарство "Рокині", обласне племоб’єднання, обласне об’єднання "Волиньриба", зареєстровано понад 10 малих підприємств.
Тут діють дитячий садок, загальноосвітня школа, школа агропро-мислового комплексу; амбулаторія, аптека, будинок культури, три бібліотеки, школа мистецтв. Відомий художній колектив сім’ї Петра Прийми, солісти, лауреати обласних і республіканських конкурсів Вячеслав Судима, Уляна Томчук і заслужений артист України Володимир Карпось. Є також спортивний клуб, його вихованець – майстер спорту міжнародного класу, чемпіон світу з важкої атлетики Юрій Лавренюк.
В селищі знаходиться музей історії сільського господарства Волині експозиційною площею понад 500 квадратних метрів та експозиція просто неба, площею понад 12 гектарів (автор Олександр Середюк). В 1983 році музею присвоєно почесне найменування "народний музей". Це – єдиний музей такого типу в Україні, як діючий. Тут можна не лише оглянути стародавні знаряддя, а й скуштувати страви національної кухні, покататись на конях, охолодитися в ставку та на водоспаді. Є дендропарк, де розміщена рекреаційна зона.
Видатні особистості, чия діяльність пов’язана з селищем: П. С. Теслюк – ініціатор створення науково-виробничого комплексу, засновник дендрарію, нині – голова асоціації "Укреліткартопля", автор багатьох монографій про картоплю, П. П. Граковський – автор відомих сортів ярого ячменю Іллінецький 43, Гнідавський 1, Луцький, Боратинський, Прилуцький, М. Ф. Завадський – селекціонер, автор сортів жовтого кормового люпину Волинський – 1, 82, Прип’ятський, С. В. Тулайдан, Т. С. Янко – автори виведення нової м’ясної породи великої рогатої худоби, яка відзначається цінними фенотиповими і генетичними властивостями, заслужені працівники сільського господарства України, М. М. Хелемендик – перший на Волині доктор технічних наук, А. М. Майстер – селекціонер, автор сортів озимого диплоїдного жита Добриня, Паладда та інші.
В Рокинях споруджено пам’ятник воїнам визволителям (1992) – скульптори В. Шолудько і Ю. Козерацький, розміщено чотири пам’ятники народної архітектури: вітряк стовпової конструкції (початок XX ст.), курна хата (1875), дводільна поліська хата (1902), каплиця (побудована за старими кресленнями, віднайденими в Львівському музеї архітектури і побуту, 1999 p.).
Для віруючих – два приходи: Української православної церкви та Української православної церкви Київського патріархату, а також секта євангелістів-баптистів.
Існують осередок Народного Руху України. З нагоди десятиріччя Незалежності створена секція “Козацький гарт”. У селищі розпочала своє життя рокинівська сотня на чолі з отаманом луцького куреня Олександром Сокуром.
