Ратнів – село, центр сільської ради, розташоване на річці Чорногузці, за 13 кілометрів на південний захід від Луцька. До сільської ради належить і село Вікторини.
За легендою на території Ратнева знаходилося городище Судомир, ратники якого мужньо боролися з монголо-татарською ордою, але загинули в бою. На тому місці виросло нове село уже під назвою Ратнів. У друкованих джерелах згадується у 1577 році.
У XVIII столітті Ратнів став значним поселенням. Тут була вже церква, на користь якої в 1702 році граф Потоцький пожалував 70 десятин землі.
У 1890 році у Ратневі відкрили церковнопарафіяльну школу. Викладання в ній проводилося російською мовою. Головним предметом був Закон Божий. У школі навчалося 30 дітей заможних селян. Основна маса жителів Ратнева була неписьменною.
Хвиля революційних виступів у 1905–1907 роках докотилася і до Ратнева. Колишній матрос Т. Л. Ткачук, який повернувся в село, вів революційну пропаганду. Селяни відмовилися працювати у панському маєтку, пасли худобу на панських сіножатях і в лісах. Але виступ був стихійний, не мав політичної мети. Порядок у селі влада швидко відновила, а бунтаря заслала на каторгу.
Під час Першої світової війни і революції 1917 року, Ратнів був прифронтовим селом, а значна частина населення – евакуйована. Революційні солдати, які розташувалися в Ратневі, обрали ревком. А з кінця 1918 року тут вже були січові стрільці, котрі відстоювали незалежність України.
У травні 1918 року Ратнів був окупований польськими військами, а в серпні 1920 року до села увійшли частини Першої кінної армії. Селяни створили комітет бідноти для поділу поміщицької землі. Восени того ж року знову повернулися польські війська і весь край до 1939 року перебував у складі Польщі.
Убогість життя змусила частину селян емігрувати в Америку. Національну свідомість ратнівчан та дух опору окупантам пробуджувала організація "Просвіти".
Після приходу у вересні 1939 року частин Червоної Армії, в селі створили тимчасовий комітет. Він розділив панське господарство між селянами. Панський будинок був переданий для сільської школи.
Але за прояв інтересу до відродження самостійності України кілька селян було заарештовано.
З приходом гітлерівців, у селі запанували грабіж і сваволя. За найменший вияв протесту розстрілювали на місці. Фашисти силою забирали зерно, корів, свиней, одяг і взагалі все, що потрапляло їм на очі. У червні 1943 року за те, що невідомі месники обстріляли на околиці села три автомашини з солдатами, фашисти вщент спалили село Вікторяни, а в Ратневі – церкву та навколишні будинки.
У ніч на 26 березня 1944 року під натиском наступаючих радянських військ фашисти залишили Ратнів. Одразу після визволення в селі було відновлено радянську владу.
Тяжко доводилося у післявоєнні роки. За прикладом інших, ратнівці організували колгосп. З Луцької МТС на його поля прийшли трактори, сівалки.
Різні періоди пережило господарство за всі роки. Але ратнівчани завжди були наполегливі у праці, кмітливі і розсудливі. Тому колгосп імені Чапаева, очолюваний в останні десятиліття відомим на Волині господарником Іваном Петровичем Федорчуком, долаючи труднощі, постійно був серед перших як у рільництві, так і в тваринницькій галузі.
З приходом незалежності і реформ на селі, створили сільськогосподарське приватне підприємство "Рать", яке нині очолює Віктор Анатолійович Шум- ський. Появилися перші фермерські господарства.
Село розбудувалося, тут мешкає чимало заможних людей. Є гарна загальноосвітня школа, будинок культури, бібліотека, торговий центр та по-бутовий комплекс, медпункт. До села прокладено газопровід.
