Велике село (7.7 тис. жителів) Вишгородського району, розташоване на правому березі Київського водосховища на Дніпрі. Поселення виникло за часів Київської Русі, коли багато придатних для проживання місць на високих правих дніпровських берегах були заселені.
Під час монгольської навали в 1240 р. село було зруйновано. Згодом поселення відродилося, а його мешканці славилися в окрузі виготовленням кераміки і випалюванням виробів з вогнетривкої глини. В 1943 р. на околицях Нових Петрівців розвивалися основні події Київської наступальної операції Великої Вітчизняної війни. У районі розташованого північніше с. Лютіж війська 1-го Українського фронту захопи-плацдарм, створивши сприятливі умови для форсування Дніпра. Лютізький і Букринський (знаходився в районі села Балико-Щучинка на півдні області) плацдарми зіграли ключову роль в операції по визволенню Києва від фашистів. Про героїзм, виявлений при форсуванні Дніпра, свідчить той факт, що понад півтори тисячі бійців Червоної Армії заслужили тут звання Героя Радянського Союзу (багато хто посмертно). За жодну іншу воєнну операцію Великої Вітчизняної війни не присвоювалося стільки високих звань. До 15-ої річниці воєнної операції у Нових Петрівцях на насипаному кургані був споруджений Пам’ятник-музей визволення Києва від німецько-фашистських загарбників (1958 р., скульптор І. Першудчев, архітектори А. Мілецький, В. Бакланов). Це чи не єдина в Україні споруда, де музей розташовується у п’єдесталі пам’ятника. Неподалік від нього збереглися істотно відреставровані до пам’ятної дати польові оборонні споруди: бліндажі, траншеї і спостережні пункти генералів М. Ватутіна, К. Москаленка, П. Рибалка. До 45-річчя закінчення Великої Вітчизняної війни поряд із пам’ятником-музеєм був відкритий музей-діорама “Битва за Київ. Лютізький плацдарм, 1943 р.” (1980 р., художник М. Присєкін), для якого побудували спеціальний будинок.
