Страдчанська, або Страдецька печера розташована на лівому березі річки Верещиці (біля села Страдч Яворівського району Львівської області).
Загальна довжина ходів печери складає понад 270 м.
Порожнина утворена в Страдецькій (або Страдчанській) горі (359 м), яка складається з пісковиків тортону. Вхід до печери розташований на стрімкому північному схилі гори.
Печера складається з вхідної галереї (завдовжки бл. 40 м), в якій влаштована каплиця. У печерній церків є кам'яний хрест ХІ століття, зберігся кам'яний стілець для сповіді. Біля головної стіни — витесаний з каменю престол, за яким, у заглиблені горіло вічне світло. Також там було кілька чернечих келій. У кінці печер є стіна, де по каменю стікають краплі — «сльози Богородиці». Далі хід звужується і переходить у довгий звивистий коридор, що веде вглиб гори. На початку коридору є бічне відгалуження направо, яке веде до невеликого залу. Головний коридор вузький і невисокий, місцями заввишки лише 1 метр. В коридору трапляються бічні заглиблення, інколи досить просторі. Ближче до кінця печери є крутий уступ (заввишки до 2 метрів), у якому видовбано кілька сходинок. Після уступу коридор звужується і переходить у вузький лаз (завдовжки 3 м), який веде до невеликої зали. Далі є ще один кількаметровий хід, однак він завершується глухим кутом.
Загалом печера рукотворна, хоч її творці попервах використовували природні тектонічні тріщини, які поступово розширювали та поглиблювали.
У часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства в печері знаходився другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир на території України. Згадується в Галицько-Волинському літописі від 1242 під назвою «Печера Домажирова».
Археологічними дослідженнями встановлено, що монастир складався із вхідної галереї (довжина близько 40 метрів), ходів загальною довжиною понад 270 м і кількох келій на глибині близько 20 м.
На вершині гори знаходилось укріплене городище.
Монастир припинив своє існування близько 14 ст.
Одним із перших дослідників, котрий описав цю пам’ятку, був Богуш Жигмонт Стечинський. На сторінках польського видання «Przyjaciel Ludu» він у 1841 р. під літерою «К» опублікував опис цієї печери.
Печера — геологічна пам'ятка природи місцевого значення.
