Ginkgo biloba — листопадна голонасінна рослина родини гінкгових. Дводомне дерево до 25 м заввишки, релікт третинного періоду. Досягає віку 1000 років. Листки шкірясті, віялоподібні, з віялоподібним жилкуванням, з однією або кількома виїмками по краю. Чоловічі квітки сережковидні, з численними тичинками; жіночі — на довгих ніжках, розгалужених на кінці на дві або більше гілочки, які закінчуються насінним зачатком. Насіння кістянковидне, схоже на жовту сливу, з м'ясистою оболонкою. Цвіте у травні.
Поширення
Походить з Китаю. Культивують у ботанічних садах і парках як декоративну рослину.
Заготівля і зберігання
З лікувальною метою використовують листя і плоди. Листя (Folia Ginkgo bilobae) збирають протягом усього вегетаційного періоду і навіть восени. Після перших морозів збирають опале насіння (Fructus Ginkgo), ядро відокремлюють від м'ясистої оболонки (має неприємний запах — наявність масляної кислоти), промивають і сушать на решетах при кімнатній температурі. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад
Листя містить кемпферол, кверцетин, гінкгетин, білобетин та інші флавоноїди; аментофлавон (біфлавоноїд), нонакозан, гексакозанол, пініт; шикімову, ліноленову, хінну та гідрогінкголову кислоти; лактони, терпени, катехіни, віск, крохмаль, пентозан, ß-ситостерин; жирну та ефірну олії. В м'ясистій оболонці насіння є масляна, валеріанова, пропіонова та гінкголова кислоти й деякі токсичні речовини. В самому насінні міститься до 13 % білка, 68 % крохмалю, 3 % жирної олії, крім того є цукри, пентозан, аргінін, ситостерол, фітостерол, аспарагін, рафіноза, ксилан, каротин, гінкгетин, білобол та гінол. У деревині є близько 2,5 % смоли, 5 % ефірної олії, до 0,5 % сезаміну.
Фармакологічні властивості і використання
Препарати з листя Г. д. виявляють спазмолітичну, судинорозширювальну і бактеріостатичну дію. Експериментально й клінічно підтверджено, що вони прискорюють кровообіг у периферичній і мозковій ділянках і сприяють постачанню кисню до них, причому не виявляють жодної побічної дії, не впливають на кров'яний тиск і частоту серцевих скорочень та дихальних актів. Призначають як активатор судин при артеріосклеротичній ангіопатії, діабетичних ушкодженнях судин з загрозою гангрени, при ушкодженнях судин нікотином у завзятих курців, при недостатньому кровопостачанні мозку, хворобі Рейно (спазми судин кінцівок), а також при бронхіальній астмі. Особливе значення препарати Г. д. мають у геріатрії, бо їхня дія починається повільно й довго утримується. Інших препаратів рослинного походження з такою самою дією немає. Слід відзначити, що ці властивості листя Г. д. в східній медицині відомі не були, його використовували лише як засіб від глистів та як репелент. Ширше застосовувалося в китайській традиційній медицині насіння: його вживали від кашлю, астми, туберкульозу легень (дію підтверджено і клінічно), від запорів і як седативний засіб, зовнішньо - від деяких хвороб шкіри та як косметичний засіб (настій в олії або вині). Сік м'ясистої оболонки вживали від корости та лобкових вошей. Підсмажене або варене насіння вживається в їжу, воно сприяє травленню, але спожите у великій кількості може спричинити отруєння. В Китаї сире насіння вважалося за протиотруту і як канцеростатик (експериментально не підтверджено). Екстракт із свіжого листя Г. д. входить до складу галенових препаратів тебоніну (ФРН) та гінкору (Франція), які в Україні аптеками не відпускаються.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО-відвар (15 г сухого листя на 200 мл води, варити 3 хвилини, настоювати 10 хвилин), пити тричі на день по третині склянки при склерозі судин мозку у людей похилого віку і венозній недостатності ніг, варикозному розширенні вен та при геморої.
