БАРАНЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ

(Huperzia selago). Це один з небагатьох видів, ареал яких охоплює лісові зони південної та північної півкуль. В Україні вид зростає переважно в Карпатах. На рівнині трапляється зрідка. Баранець небез-підставно вважається елементом альпійських флор. Найбільш поширений він на альпійських та субальпійських луках. На рівнині баранець росте в соснових, мішаних та широколистяних лісах. Цю низькорослу, до 20 см, рослину важко помітити серед лісових трав влітку. Зате навесні смарагдові куртинки баранця чітко вирізняються на бурому килимі торішнього листя. Баранець належить до плауновидних, але значно різниться від їх типових представників. Його спорангії — органи, де формуються спори, — сховані в піхвах листочків, а не зібрані на верхівках пагонів у колосочки. Особливість баранця полягає у тому, що в нього немає сланких пагонів. Всі стебла баранця здіймаються догори і наростають лише верхівкою. Тим часом, як верхівка наростає, нижня частина рослини вигинається і вилягає. Баранець — одна із найдавніших судинних рослин. Однією з ознак древності виду є відсутність бруньок. Оскільки рослина не має бруньок, то і не може давати бічних пагонів. Здавалося б, що це робить баранець дуже вразливим: скусила верхівку рослини якась тварина — і все, ріст далі неможливий. Проте, баранець вміє захищатися. В його тканинах міститься значна кількість сильнодіючої отрути, сильнішої, ніж у інших плауновидних. Проте вид не може протистояти знищенню людиною. В умовах постійних антропогенних порушень рослина не може розвинутися, адже, як і у багатьох інших спорових рослин, період між потраплянням спори в грунт та розвитком її у дорослу рослину складає 16-20 років. Вік великої куртинки баранця можна порівняти з віком дерева.