Багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Має коротке багатоголове, зверху темно-буре, на зломі яскраво-жовте кореневище з кількома товстими м'ясистими коренями. Стебла прямі, 150—250 см заввишки, порожнисті, борозенчасті, з червонавими цяточками і смужками. Прикореневі листки великі (до 75 см у діаметрі), широкояйцевидні, 5—7-лопатеві, зверху з розсіяними дрібними ворсинками, зісподу — по всій поверхні густо опушені довгими волосками, на довгих (до 30 см) циліндричних, часто червонавих черешках, зібрані розеткою; лопаті листків загострені. Стеблові листки чергові, дрібніші (до 10 см у діаметрі), з короткими черешками і округлими пальчасторозсіченими пластинками. Квітки двостатеві, правильні, в багатоквіткових волотистих суцвіттях; оцвітина проста, віночковидна, шестироздільна, білувато-рожева або червона. Плід — тригранний ширококрилатий коричнювато-червоний горішок. Цвіте у липні.
Поширення
Батьківщина ревеню тангутського — гірські ліси центрального Китаю. На території України його культивують як лікарську рослину.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують коріння й кореневища ревеню (Radix Rhei). Збирають коріння у вересні, викопуючи чотирирічні рослини; з нього обтрушують землю, звільняють його від надземної частини, миють у холодній воді, очищають від ушкоджених частин, ріжуть на куски розміром 10—12 см, при необхідності розщеплюють уздовж і сушать. Штучне сушіння проводять при температурі 60° після попереднього пров'ялювання. Готову сировину зберігають у сухому провітрюваному приміщенні без доступу світла. Строк придатності — 5 років.
Хімічний склад
Коріння й кореневища ревеню тангутського містять антраглікозиди (понад 5 % ) та їхні аглікони й первинні форми — антраноли, дубильні (до 12 % ), смолисті й пектинові речовини, крохмаль, глюкозу, галову і коричну кислоти та значну кількість оксалату кальцію. До складу антраглікозидів входять глюкореумемодин (глюкозид реумемодину), хризофанеїн (глюкозид хризанолу), реохризин (глюкозид фісціону).
Фармакологічні властивості і використання
Головними діючими речовинами цієї рослини є антраглікозиди й дубильні речовини. Антраглікозиди, розщеплюючись у товстому кишечнику, утворюють реїн, реумемодин і хризофанову кислоту, які подразнюють нервові закінчення кишкової стінки і спричинюють проносну дію. Дубильні речовини виявляють в'яжучу й протизапальну дію. Біологічна дія ревеню залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб (наслідок настає через 8—10 годин), при малих дозах спостерігається протипроносний ефект. Послаблююча і в'яжуча дії залежать і від того, який розчинник використовується при виготовленні препаратів: у водних препаратів переважає подразне діяння (антраглюкозиди добре розчинні у воді), у спиртових — в'яжуче (таноглюкозиди краще розчиняються у спирті). Галенові препарати ревеню мають і жовчогінні властивості. Призначається ревінь переважно хворим похилого віку і дітям як послаблюючий засіб при атонії кишечника, метеоризмі і при хронічних запорах. Дозу добирають індивідуально. В невеликих дозах (0,05— 0,2 г) ревінь допомагає при диспепсії та катарі шлунка з недостатньою кислотністю. Вживання препаратів ревеню протипоказане при гострому апендициті й холециститі, гострому перитоніті, непрохідності кишок і кровотечах із шлунково-кишкового тракту та при вагітності. Слід уникати їх при подагрі, катарах сечового міхура й оксалурії. Тривале вживання ревеню веде до посилення запорів.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — таблетки ревеню по 1—2 таблетки на прийом при запорах, на ніч після їжі; екстракт ревеню сухий від 0,1 до 1—2 г на прийом залежно від віку; настойку ревеню гірку) по 1/2 — 1 чайній ложці 2 рази на день перед їжею при атонії кишечника, метеоризмі й хронічних запорах; сироп ревеню дають головним чином дітям при розладах травлення, що супроводяться метеоризмом і схильністю до запорів, по 1/2—1 чайній ложці (дозу добирають інидивідуально) на прийом перед їдою 3 рази на день; настій коріння (2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по третині склянки на ніч.
