ВОДЯНИК

Вода свята, наділена великою зцілюючою си­лою, очищає людину від гріхів, оживляє і робить землю плодючою.

Та ще з часів, коли не було нічого — одна вода, злі темні сили послали на неї своїх слуг для отруєння людського щастя. З грізних чорних хмар, які бог Перун порозбивав своєю важкою кувалдою та вогненними блискавицями, ринули темними дощовими потоками по всіх-усюдах дідьки-чорти. Болота з багном, блудна вода та очерет стали постійним житлом злих істот. Недарма в народі кажуть: "Як дідько в очерет влізе, то в яку схоче дудку грає" або "злий, як дідько". Особливо дідьки-болотяники люблять затягувати до себе п'яних людей, яких заманюють вогником серед болота — а чоловік думає, що там люди або скарб заховано. Болотяник запрошує до себе прохожих, заводить їх до чудових кімнат, в яких грає музика, пригощає, танцює з ними і навіть обдаровує. Коли ж вони прийдуть до тями, переконуються, що сиділи в болоті, а цінні подарунки — то якесь посміховисько. Болотяники множаться, як люди, і кличуть до своїх породіль звичайних баб-сповитух. За вигоду нагороджують їх так, що ті мають з чого жити, коли виконають усе, що сказав їм Болотяник. Якось їхав чоловік возом і побачив: сидить Болотяник у калабані на дорозі і мне, співаючи, шкіру. Опісля почав шити черевики. Коли чоловік наблизився, той пірнув у болото і заборонив чоловікові підходити ближче, якщо той хоче, аби йому не велося зле. Тож у брудній темній воді, в якій багато гною та грязюки, повно всякої нечистої сили.

Господарем усього водяного царства світу, володарем усіх його живих істот вважається Водяник. Сам водяний цар живе у кришталевому палаці на дні глибокої річки чи озера. Він уже такий древній та сивий дід, як і світ, — з довжелезною, до пояса, бородою, яка вся в баговинні. Неодмінним атри­бутом Водяного є золотий тризуб, котрим він вибиває з землі джерельну воду, щоб живити рослинність та водяних істот.

Наші прародителі добре знали, що водяного царя треба шанувати, аби не псував гребель, не заплутував сітей та не зносив їх невідомо куди, не проганяв риби і взагалі не чинив усіляких капостей. Тому й приносили йому жертви у вигляді жменьки тютюну, хлібних крихт, які сипали на воду, аб виливали трішки вина чи горілки. Першу впійману рибину, особливо коли вона маленька, випускали назад у річку з обов'язковою примовкою: "Іди та приведи батька, матір, тітку, дядька..." 29 червня, на свято Водяника, жінки сплітали рибалкам з трав'янистого зілля та Петрового батога вінки, якими ті увінчували свої голови. Під час цього великого свята рибалки, як і моряки, аби умилостивити Водяного, приносили йому в жертву чорного півня або цапа. Іноді й пасічники, щоб уберегти бджіл від повені, кидали в річку свіжий мед і віск. Навесні, 11 квітня, коли розливаються річки та приходять повені, Водянику також приносять жертви, аби не затопив хату, город чи щось інше.

На відміну від болотяних дідьків, від яких лише одне зло, Водяник поводиться з людьми відносно мирно. Люди, котрі бачили цього довго-бородого діда, кажуть, що тіло його обросле густим волоссям; інші — що він подібний до чоловіка, але має великий хвіст і крила. Голос у нього глухий, але дужий. Риба — то його худоба. Коли вона втікає перед ним, тоді її добре ловити, бо вона сама забігає в сіті. Здавна наші діди-батьки користувалися різного роду підсаками, сачками, хватками та своєрідними колючими знаряддями: гострими гачками, списами, гарпунами та багатозубцями. Рибальськими знаряддями були також різні поплавці, грузила з кераміки, блешні, голки для плетіння сітей, ятерів, неводів.

Як і Лісовик, Водяник не терпить, коли людина необдумано втручається в його царство, особливо вночі. Тоді він може так налякати гучним сплеском по воді, що бідній доведеться той переляк довго відлелсувати. Розповідають, що якось ланка прийшла після заходу сонця напитися води до річки, а той штовхнув її у воду і почав тягнути за волосся.

Водяний перекидається в сома, щуку або в іншу рибину, дає іноді спіймати себе в сіть, але не дозволяє, щоб несли додому, а якби його принесли, то може розвалити хату. Водяник іноді укладає з рибалками угоду про улов, але ті мусять пам'ятати, що його потрібно добре задобрити або щось пообіцяти, а то не дасть рибу ловити. Іноді любить полсартувати: викидає човен на берег так далеко, що рибалка не може зсунути його на воду, а іншим разом той знаходить човен на воді та ще й наповнений рибою. Або, скажімо, хитає човни чи й перевертає, особливо хиткі та маленькі. А мельникові, який живе коло води, взагалі нікуди діватись — мусить годити як Водяникові, так і всякій нечистій силі, котра водиться біля млина, бо вона й так до біса замулює воду, а то ще сильно шкодитиме мірошникам крутити жорна. Люди намагаються обходити ті місця стороною; кажуть, що всі мельники — воролсбити, продалися чортам, бо завжди тримають у себе чорну кішку.