КУПАЛО

Свято Купала — це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, починаються жнива, сонце повертається з літа на зиму, а дні починають коротшати. Лише на Купала бог Перун посеред ночі запалює на папороті квітку щастя. Ця вогненна квітка розквітає тільки раз у рік. Рівно опівночі в темній глушині, там, куди не долинає голос півня, з тріскотом, наче грім з неба, вона спалахує, вмить виростає вгору і горить блакитним вогнем, але одразу і осипається. Добрі душі-духи навколо неї радіють, а пахощі від її цвітіння ідуть по всьому лісу. Сміливцю, який встигне зірвати цю блискучу, наче полум'ям охоплену квітку, відкриються усі таємниці світу. Але квітка людського щастя дається лише молодим хлопцям і тільки їм віщує долю. Дівчатам вона не попадається. Щасливець, який відшукає квітку щастя, зможе причарувати найкращу дівчину, яка, побравшись з ним, буде вічно молодою та гарною, а діти — здоровими та роботящими. За ту квітку завжди йде страшна боротьба ворогів світлих сил з добрими духами.

Людина споконвіку шукає на землі це чарівне зело кохання, але нечиста сила не допускає її до чудодійної квітки, краде цвіт папороті собі, відбирає від неї чарівну силу, тому вона така всезнаюча і всемогутня. У цю таємничу Купальську ніч злі сили шугають скрізь і всюди: сидять і на деревах, і на землі, і на воді. В цю ніч в лісі ходять і Купало, і Ярило, і Марена. Тоді ж молена зустрітися з добрим духом-Ладом, опікуном господарства і роду. В цю ніч у лісі блукають відьми, вовкулаки, мерці, лісовики, домовики, мавки, русалки, потерчата... Лихі люди роблять тоді на полі закрутки з хлібів. Щоб не причепилися русалки, дівчата в цей час носять під пахвою полин. Господарі освячують оселі та обійстя чарівним зелом, зібраним торік у ніч на Купала, бо всяке зілля в ту ніч набирається незвичайної сили і знахарі зривають його для чарів. Плакун-трава відганяє від дому нечисту силу. На підвіконня люди кладуть кропиву, а в хлівах — осику, щоб оборонитися від злих духів. Господиня не відлучає протягом ночі телят, бо в цю ніч відьми ходять доїти корів.

Лише на Купала сонце, коли сходить, "грає — Купала величає", танцює і міниться, бо цього дня воно одружується. Лише в цю ніч дерева і рослини радіють і веселяться, розмовляють між собою, з добрими та лихими духами і переходять з одного місця на інше; тварини здобувають дар людської мови, вода в річках на мить перетворюється на срібло, а блискавка нікого не вбиває.

Здобувши чарівну квітку, потрібно якнайшвидше підрізати шкіру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт, щоб квітка вросла в тіло. Тоді лихі сили підіймають страшний шум, ґвалт, галас, регіт, вишкірюють до сміливця страшні зуби, погрожують, аби перелякати його та відібрати квітку, бо цвіт папороті — то світ блискавки Перуна, що має чудодійну силу. Той, хто її знайде, усе на світі знатиме, розумітиме мову всякого створіння, без зайвих труднощів зможе бачити, де в землі закопано скарби, навіть закляті; не боятиметься лихих сил та відвертатиме від своєї ниви град, грім і зливи.

Купало — свято молодості, краси, сподівань, молодечої вибуялої волі та духовної нескоримості — відзначається в ніч з 23 на 24 червня. Це — найщасливіший час для зачаття дітей. Саме в цю пору у безмежній єдності з Матінкою-природою Купало, бог плодючості, любові і веселощів, відзначає весілля бога літнього розквіту сонця Семиярила з життєдайною богинею води Даною. Купало — бог земних плодів, якому паленням вогнів приносять у жертву перші пожитки літнього розквіту з проханням Божої ласки і помочі на час грядущих жнив. У Купальську ніч бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а молодим скріплює серця любов'ю до життя. Людині хочеться любити людину, і все живе тоді прагне любові, ніжності та розмноження. Саме на цьому подвійному святі Води і Вогню відбувається єднання людини і природи, з'являються ягоди в лісі, розквітають найкращі, найніжніші квіти, що п'янять своїм запахом усе живе, а всяке зело набирається надзвичайних чарівних, лікувальних та цілющих властивостей, бо в цей день Земля-Мати має найбільшу силу, яку віддає всім.

На Купала бог Сварог відкриває Небесну браму, тому всі молитви людей будуть почуті богами. Під час цього великого шлюбу Землі і Неба молоді радіють славі своїх батьків, а батьки радіють, бачачи щасливе парування-квітування своїх синів і дочок. Чим глибше людина проникає у таємниці природи, тим більше збагачується душею. Силою, красою, любов'ю та багатством віддячують за це їм боги.

У ніч під Купала гріх лишатися в хаті, а щоб, бува, лиха сила не оселилася в господарстві, люди прагнуть побути під зоряним царством духа своїх предків, збагатитися та опромінитись життєдайною снагою господині світу Лади. В цей час сила сонця і води найбільша, а всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільшу родючу силу її плодів, люди купаються у воді, обливаються джерелицею, качаються по росі і стрибають через вогонь. Купальські вогні — то велич і сила Сонця-Дажбога, тому повинні горіти цілу ніч. Вони наділені великою життєдайною, всеоберігаючою, всеочи-щаючою силою, а вода на Купала — чародійна, лікувальна і цілюща. Від несміливості, втоми та боязні людину очищають саме цей святий вогонь і вода. На Купала цими святощами лсиття через уквітчані Ворота Слави у давнину здійснювався обряд переводу шістнадцятирічних юнаків, які досягай тілесної та духовної досконалості, у стан косаків. Щоб стати воїном, здібний юнак повинен був досконало володіти стрілою і списом, спритно бігати, їздити на коні та вміти робити човен. Отримавши хрещення під зоряним купальським небом, юнак мав право носити на тім'ї косу, ознаку зрілості, що є символом Сонця-Дажбога. Кращі сини роду та племені Оріани, як і князь Святослав-Завойовник, носили згодом на голові косацький чуб. Дівчата з малих літ, саджаючи біля осель квіти, теж думали про майбутні Купальські свята.

Купало запрошує на своє свято всіх — від малого до старого — скупатися у своїх водах, аби очиститися від гріха та забезпечити собі здоров'я на весь рік. Купальською росою та ранішньою водою, яку дівчата приносять удосвіта, користуються для чарування. Роса й вода в цю ніч набувають чарівних влас­тивостей, надають краси обличчю, коли тою водою вмитися. У давнину оріа-ночки щодня купалися в заздалегідь заготовленому пахучому купальському зіллі. Вони завжди пам'ятали заповідь волхвів: душа жінки лшве в любові, а тіло — в чистоті; немає чистоти — немає жіночого чару. З купальської роси-сльозинки виплекана лсіноча краса. Ось чому вода в купальську ніч дзюрчить, наче дзвенить, і в криниці, і в ставку, і на річці. Якщо уважно прислухатись до лісових чи польових струмочків, то молена почути, про що вони роз­повідають.

Купальські вогні розкладають тільки хлопці, здобуваючи для цього живий вогонь тертям сухих гілок. Колеен господар мав подарувати, "дати Купалові" будь-яку дерев'яну річ — вийшлу з улситку лопату а чи граблі. Для багаття хлопці заздалегідь заготовляли хмиз, плели козубок з рогози й тягли його селом. Для вогню накладали різного сухого ломаччя, яке "крали" по всьому селу. Крали здебільшого там, де була дівчина на виданні. Свято розпо­чиналося зверненням до найвищого божества:

Гей, Перуне,

Дай дочєкати,

Ладе, Купала,

Гей, Купала!

Як і на Великдень, ігрища на Купала відбувались у лісі над водою. Біля води проходив підбір пари. Хлопці інших родів "умикали-поривали" дівчат — то було своєрідне одруження. Матері своїм донькам, які влее мали вінки, бажали, щоб ніхто з них не був Мареною, бо Марена, хоча й дівка закохана, але нечепурна, не вміє шити, прясти, їжу варити, хату білити.

Купало на своє свято приходить до найкращих дівчат. Прихід до людей бога Купала святкують молоді парубки та дівчата, на відміну від похорону Ярила, який справляється молодицями та чоловіками. Однак на Купальське свято сходиться все село — від дітей до літніх людей. Молодиці приносять із собою пироги, а чоловіки — напої, простеляють скатертину і всі частуються.

Розкладають багаття в лісі чи на пагорбах, щоб підняти святий вогонь якнайближче до сонця, бо чим вище горітиме полум'я, тим багатшими будуть у полі хліба. З того ж горба хлопці пускають у воду обвите соломою запалене колесо. Пускання колеса знаменує зменшення життєдайної сили сонця та рослинного світу. Підпалюють багаття одночасно з чотирьох сторін вибрані найміцніші хлопці, котрих поважають у селі.

Дівчата збираються окремо від хлопців. Прийшовши в ліс на галявину, вони приносять із собою гільце — гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена, що уособлює собою священне Дерево життя. Встромивши гільце в землю, дівчата прикрашають його живими квітами, а на вершечку прилашто­вують віночок з барвінку. Непомітно у деяких місцях прив'язують жалючу кропиву та колючі будяки. Потім сідають навколо самого гільця подвійним, а то й потрійним колом і співають купальських пісень. У цей час хлопці, здобувши живий вогонь та розпаливши вогнище, непомітно підкрадаються. Дівчата ніби цього не помічають, починають за ходом сонця водити навколо гільця хоровод. Хлопці на ці пісні відгукуються своїми піснями, а тоді враз вриваються до дівчат з усіх боків, намагаючись схопити гільце. Дівчата не дають; врешті усі спільно гільце ламають. Дівчата розбігаються, а хлопці їх ловлять і кожен несе свою дівчину до вогню. Там хлопці і дівчата беруться за руки й водять хороводи, опісля влаштовують різні ігри: доганяють дівчат, тягнуть їх до води, обливають. Не відстають від хлопців і дівчата, бо "негоже на Купала сухим бути". Опісля хлопці по старшині один за одним стрибають через вогонь. Стрибати має кожен хлопець, бо "хто цього не зробить, той цілий рік кволим буде". Коли багаття трохи згасає, роблять це і дівчата. Що вище скочить хлопець та вдало тричі перестрибне через купальський вогонь, то здоровішим та багатшим буде. Упаде а чи розгорне вогнище, буде нещасливим упродовж року. Потім хлопець з дівчиною стрибають, взявшись за руки попарно. Пара, яка перестрибне тричі вдало, не зачепивши вогню, побереться й житиме щасливо, а діти ростимуть здоровими, розумними і не хворітимуть. Тоді ж кидають у купальський вогонь траву чорнобильник, щоб задумане збулося.

У деяких місцях дівчата вибирають з-поміж себе найвродливішу, садять в яму, прикрашену квітами та зеленню і повну вінків. Побравшись за руки, ходять навколо неї і співають пісень. Юнки заздалегідь плетуть по два вінки: один напередодні, а інший — у день Купала. Першого висушують на сонці. Дівчині Купалі зав'язують очі і вона роздає наосліп зі стін ями віночки. Якщо котрійсь трапиться свіжий, та дівчина буде щаслива в парі, а коли сухий — то буде нещасливою.

Після ігрищ, уже пізно вночі, вогонь розкидають по галявині, бо його рештки — чарівні. Попіл з купальського вогнища беруть для посипання подвір'я та городу, для здоров'я і родючості. Відунки беруть його для лікування хворих, замовлянь та чарування. Боронь Более, коли цей вогонь дістанеться відьмі або іншій нечистій силі — цим вогнем вони можуть заподіяти людині зло. Саме в цю ніч відьми намагаються заховати місяць та збираються на Лисій горі для свого верескливого шабашу.

На свято дівчата роблять ще ляльку Марену, а хлопці з соломи опудало Купала. Прикріпивши до високої тички, цій великій ляльці у ріст людини надягають штани, сорочку, бриля, а в руки дають батога. Тичку з опудалом застромлюють у землю. Нерідко голову Купала виліплювали з глини і висушували на сонці. На обличчі приробляли бороду та вуса, за очі правили вуглинки, а щоки розфарбовували яскравими барвами. Дівчата, зробивши Марену, водять навколо неї хороводи, жартують, звертаючись до неї. У цей момент набігають хлопці, розривають Марену на шматки або кидають її у воду. Втопивши Марену, молодь продовжує водити біля Купала лсваві хороводи. Після ігрищ Купала спалюють або хлопці урочисто, з веселими купальськими піснями, підносять ляльку Купала до води. Пустивши її на воду, співають пісень:

...Помер він, помер!

Не встане він більше!

Ой, як же нам розлучатися з тобою?

Що за житка, коли нема тебе!

Підіймись хоч на часок!

Та він не встане й не встане! На Купала колена з юнок плете з чарівного зілля два вінки. Коли їх пускають на воду, то провідниця від імені усіх стає над водою та промовляє: "Як вода швидко йде, так аби я швидко віддалася; як сонцю всі люди радіють, так щоб і мною раділи; як вітер шпарко віє, так аби до мене швидко свати їхали; як любить маленька дитина свою мамку й гине за нею, так аби парубки гинули за мною..."

Колена дівчина в думці загадує свою долю. Кинувши спочатку один вінок на воду, а за ним другий, усі дівчата і хлопці із завмиранням серця пильно стежать за ними. Далі дівчата ідуть понад річкою і співають:

В гаю зелененькім соловейко щебече,

Соловейко щебече;

Там дівчина мила віночок пустила

З барвіночку, з барвіночку.

Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,

За миленьким, за миленьким.