ПРИЛУЦЬКА ФОРТЕЦЯ. Споруджена на початку 17 ст. на правому березі річки Удаю; на місці давньоруського городища міста Прилук. Мала дводільну структуру–цитадель (стара Прилука) й укріплені слободи (нова Прилука). Арабський церковний діяч, мандрівник і письменник Павло Халебський (Алеппський), який у 1654 відвідав Росію й Україну, про фортецю в Прилуках писав: «Цитадель у середині міста дивовижна своєю висотою, укріпленнями, вежами і гарматами, облицюванням і глибиною рову з протічною водою... До цитаделі ведуть потайні підземні ходи. У середині неї знаходиться величний і досить високий палац, вгорі і внизу дивовижний простором, висотою, величиною колод..., величиною печей, що перевищують кипариси». Дерев’янийпалац почав будувати Я. Вишневецький у 1647. На території цитаделі містилися також порохові погреби, сарай для артилерійського спорядження, проїжджа замкова вежа. У 17 ст. на територіїфортеці – дерев’яні церква Різдва Богородиці (1618, у 1697 збудовано нову) і Преображенська церква (1653, на початку 18 ст. збудовано Спасо-Преображенський собор). У кінці 17 ст. фортецю реконструйовано, зокрема насипано 4 бастіони трикутного плану, перед ворітьми – равеліни. За планом міста 18 ст. зовнішня оборонна огорожа (близько 2150 м) включала земляні вали й рови, які проходили дугою зі Сходу на Захід і замикалися на лінії обривистих схилів над Удаєм. Цитадельні укріплення (близько 600 м) мали майже колоподібну форму. З півдня, найвразливішого боку, був рів (280 м), який заповнювався водою з річки Мухівця. Фортеця мала Київську (Чернігівську), Глухівську, Роменську та Пирятинську брами. На початку 18 ст. збудовано полкову скарбницю. У 1-й половині 18 ст. залишалася опорним пунктом у боротьбі проти турецько-татарської агресії. Постраждала від пожежі 1781. У кінці 18 ст. втратила значення і почала руйнуватися. Донині збереглися залишки валів на вулиці Гоголя та поблизу Центральної площі.


    фейсбук