Комплекс оборонних споруд займає північний схил прибережної Фортечної гори заввишки 150 м, що стрімко вривається в бік моря. Фортеця разом з горою є ландшафтною Домінантою і надає неповторних рис не лише панорамі сучасного міста, але й усій Судацькій Долині.
Є відомості про залишки муру VII—IX ст., який спускався з гори Болван, перетинав балку на північ від сучасної Портової башти й піднімався далі на Фортечну гору. Згодом територія Нижнього міста стає затісною і, починаючи з X ст., поступово забудовується верхня частина Фортечної гори. Його розбудову засвідчують відомості про наявність там кількох церков і монастиря, а також залишки оборонних мурів та башт. У 60-х роках XIII ст. воно ввійшло до складу володінь Золотої орди, зокрема, хана Берке - онука Чингизхана. У 1298-1299 pp. його руйнують орди Ногая. Міські будівлі, як свідчать мандрівники, часто зазнавали руйнувань. Складні історичні перипетії вплинули й на етнічний склад населення, який був дуже строкатим: тут жили вірмени, русини, турки, татари, палійці. Боротьба, що велася в XIII ст. між Генуєю та Венецією за першість у торгівлі на Чорному морі, завершилася 1261 р. перемогою Генуї. Але в Солдайї (італійська назва Судака) генуезці остаточно закріпилися лише 1365 р. невдовзі (1371 р) розпочати будівництво нової фортеці, частково використовуючи старі візантійські укріплення. Ця нова фортеця, будівництво якої закінчено 1409 p., зайняла весь північний схил Фортечної горн. Солдайя перетворилася на велике місто (Нижнє та Верхнє), серед мешканців якого переважали італійці, греки, татари. Було ліквідовано православну єпархію, натомість створено католицьке єпископство. Адміністративно місто увійшло в Солдайське консульство, підпорядковане м. Кафі (нині Феодосія) як частина капітанства Готт (так називалось тоді Південне узбережжя Криму). Між фортечними мурами Верхнього міста розмістилися житлові квартали, громадські та церковні споруди, майстерні ремісників тощо. Тут було щонайменше вісім православних та значна кількість католицьких церков. Поза мурами Нижнього й Верхнього міста, півколом зі сходу на захід розташовувалися заміські поселення (посади) та за ними численні могильники. Найдавніше поселення (VIII—IX ст.) було з західного боку. На його території виявлено муровані житлові будинки. Інші посади були знищені татарами в 20-х роках XIV ст. З XV ст. у зв'язку з захопленням турками Константинополя (1453 р) становище генуезьких володінь у Криму різко погіршилось. Послабився зв'язок з метрополією. Вживаються термінові заходи щодо ремонту фортеці. 1475 р. турецький десант захоплює Солдайю і руйнує місто. В період османського панування у фортеці, мабуть, перебував гарнізон, бо турки ремонтували оборонні споруди. Після приєднання Криму до Росії (1783 р.) у фортеці розмістився гарнізон Кирилівського полку, для потреб якого будуються казарми з використанням матеріалу давніх оборонних споруд. З тих же матеріалів пізніше зводили житлові будинки в розташованому поруч поселенні німецьких колоністів (нині - Уютне). До середини XIX ст. фортеця перетворилася на руїни Детальний їх опис зробили академік П. Паллас, П. Сумароков, П. Кеппен, В. Коїщаракі, А Полканов, С. Секиринський та ін. У 1867 р. Солдайську фортецю передано Одеському товариству історії та старожитностей з зобов'язанням піклуватися про її будівлі. Товариство здійснювало систематичні ремонтні роботи (1889,1894-1895, 1907-1912 pp.). За радянських часів Судацьку фортецю оголошено Державним заповідником. У цей період її досліджували О. Фомін, академік Ю. Готьє, професор М. Протасов, фахівці Військово-інженерної академії та Академії історії матеріальної культури. По Другій світовій війні на базі фортеці створено історико-археологічний заповідник, піднорядкований Державному історичному музею (Москва), а з 1958 р. Судацька фортеця стала філіалом Київського архітектурно-історичного заповідника "Софійський музей" (нині - Національний заповідник "Софія Київська"). З 1968 р. розпочалися планомірні дослідження та реставрація оборонних споруд фортеці під керівництвом.
ПОРТОВЕ МІСТО розташоване між Фортечною горою та горою Болван біля бухти. Портова слобода була зародком міста, яке з віками поширилось на північні схили гір Болван та Фортечна. За генуезців Нижнє місто було захищене оборонним муром, який півколом охоплював його з півночі. У досить доброму стані збереглися башта Астагвера (або Портова) та розташований біля неї храм Дванадцяти апостолів.
Башта Астагвера (Портова) розташована в балці між двома горами й пристосована до кругової оборони. Башта - квадратна в плані (7,4x7,4 м), триповерхова. З усіх боків збереглися щілинні та прямокутні бійниці. Перший ярус - глухий. Вхід був з муру через двері в східній стіш башти. В її стіни вмонтовано численні плити з вирізьбленими хрестами. На східному фасаді - дошка з написом латиницею: 1386 року, у вісімнадцятий день травня. Цю будівлю споруджено в період правління зразкового мужа Фредеріко Астагвера, високоповажного консула та командира Солдайї. Церква Дванадцяти апостолів розташована поза фортецею біля башти Астагвера. Споруджено її в XIV ст. Назва походить від залишків фресок, на яких зображено 12 апостолів. Церква - прямокутна в плані (8,28x4,33 м) з гранчастою апсидого заввишки 4,3 м. Вимурувана з каменю-вапняку на вапняному розчині. Після 80-х років XIX ст. зроблено двосхилий дах по дерев'яних кроквах. Склепіння, карниз та попружні арки не збереглися. Тривалий час церкву вважали вірменською, але за останніми дослідженнями Є. Лотушинської вона виявилася грецького походження. Кілька разів ремонтувалася (1888,1897,1928 pp.). Останню реставрацію виконано в 1983-1985 pp. НИЖНЄ МІСТО (поза мурами) охоплювало фортецю півколом зі сходу на захід. Тут знаходилися посади та численні могильники. Головним православним храмом був собор св. Софії X ст. У досить доброму стані, незважаючи на пізніші перебудови, збереглася Вірменська церква св. Параскеви XIV ст., розташована на південний захід від Головної брами. Вона зального типу з п'ятистінною апсидою, перекрита півциркульним склепінням, посиленим двома попружними арками, потинькована. На поздовжній осі на західному фасаді - прямокутні двері з прямокутним вікном угорі та щілинним в апсиді. Храм неодноразово перебудовувався.
ПЕРШИЙ ЯРУС ОБОРОНИ - це велика, завдовжки понад 800 м група оборонних споруд, які, починаючи з підніжжя Фортечної гори, охоплюють її півколом, прямуючи до вершини вздовж верхнього краю її стрімких східних та західних схилів. До складу першого ярусу входить система башт і мурів (куртин) з головною брамою та пов'язане з нею Приморське укріплення порту Сугдеї і Нижнього міста. Нині збереглося 14 башт на Фортечній горі та одна в районі порту. Від двох залишилися лише фундаменти. Башти - переважно тристінні (відкриті з боку двору), що давало серйозні переваги, зокрема, значну економію і під час будівництва, можливість стежити за діями захисників і своєчасно маневрувати резервами. У разі проникнення ворога на територію фортеці такі башти не давали змоги використовувати їх проти захисників. Головна брама-це дві триярусні прибрамні башти, побудовані під кутом одна до одної (що уможливлювало перехресний обстріл). Ймовірно, спочатку вони були тристінними (можливо, починаючи лише з 2-го ярусу) і мали дерев'яні перекриття. Підніжжя башти в XVI-XVII ст. укріплено контрфорсом. У мурах нижнього ярусу - щілинні бійниці, верхнього - прямокутні. З заходу до башти або прилягає приміщення з залишками каміну (можливо, приміщення варти), а з південно-західного -підмурки стіни, що оточувала казарми гарнізону з господарськими будівлями та каплицею. Східна прибрамна башта споруджена, можливо, в 1414 р. (ця дата є спірною). У 1 -му її ярусі - бійниці, у 2-му -четверо вікон-амбразур. Біля південного підніжжя башти - залишки сходів на башту і мури. Обидві прибрамні башти з'єднує стіна з великим півциркульним отвором, який, імовірно, замикався суцільним полотном воріт з дерева, оббитого залізом. Ворота не відчинялися, а піднімалися й опускалися спеціальним механізмом на блоках (пази збереглися). Передмостове укріплення (барбакан) побудоване перед Головною брамою для посилення її оборони. Це півкруглий у плані мур завтовшки до 1,6 м. Збереглася первісна північна частина барбакану, західна реставрована, а східна зруйнована. У північній стіні є залишки стулкових воріт. Північно-східний відтинок першого ярусу оборони є найбільш збереженою частиною, де поряд з баштами значною мірою збереглися мури. Починаючи від Головної брами, далі на схід до башти Пасквале Джудіче проходить досить добре збережений фортечний мур, який у давнину мав башту, що за об'ємом дорівнювала башті Пасквале Джудіче (залишились лише підмурки). Мур має призначені для стрільби з луків та арбалетів щілинні бійниці завширшки 15 см, які з внутрішнього боку утворюють ніші завширшки 1-2 м при висоті 1,3.-2,1 м. Башта Пасквале Джудіче - споруда відкритого типу, тристінна, триярусна. Третій ярус має по одній амбразурі з кожного боку, які знаходяться на спільній осі з бійницями 1-го ярусу. У мур башти закладено плиту з написом латиницею: "1392 року, в перший день серпня. Цю споруду побудовано під час правління зразкового та могутнього мужа, пана Пасквале Джудіче, високоповажного консула Солдайї". Під написом три герби: м. Генуї, дожа Генуї, консула Солдайї. У куртині за баштою влаштовано три бійниці, які за формою наближаються до квадрата. Башта-бастида півкругла єдина у фортеці з планом у формі неправильного овалу. Під її підмурками в 1929 р. виявлено рештки більш ранньої стіни. Деякі дослідники вважають, що башту засновано в догенуезький період. Башту-бастиду з наступною баштою Лукіні де Фліско Лавані з'єднує мур, у якому чотири бійниці з нішами. Башта Лукіні де Фліско Лавані - споруда відкритого типу, тристінна, триярусна (збереглися північна стіна та половина західної). Нижній поверх -глухий, 2-й - з бійницями на кожному боці, у північній стіні 3-го ярусу - вікно-амбразура (0,8x0,7 м).Узахідній стіні - плита з написом латиницею: "1409 року, в перший день серпня. Цю будівлю споруджено під час правління шляхетного й могутнього мужа пана Лукіні де Фліско Лавані, графа та високоповажного консула й коменданта Солдайї, та Бортолемео де Ілліоні та капітана". Башта Коррадо Чікало - єдина чотиристінна башта в першому ярусі оборони. У плані - квадрат (5,8x5,8 м). Перший ярус - глухий (очевидно, був складом зброї та спорядження). По чотирьох боках верхніх ярусів розташовані бійниці. На західній стіні була дошка з латинським написом: "Цю будівлю споруджено під час правління шляхетного й могутнього мужа пана Коррадо Чікало, високоповажного консула й коменданта Солдайї, 1404 року в десятий день травня". Під час розкопок 1971 р. виявлено підмурки стіни, яка йшла від башти в напрямку цитаделі. Очевидно, до генуезців башта Коррадо Чікало була останньою на півпічно-східному відтинку оборони. Північно-західний відтинок першого ярусу оборони простягнувся від прибрамної башти Якобо Торселло на південний захід. До його складу входять п'ять башт та залишки стін (башти Джіованні Маріоне, Гварко-Румбальдо та три зруйновані). БаштаДжіованні Маріоне - триярусна, відкрита. У 1-му та 2-му ярусах - бійниці, у 3-му - амбразури. Напис на плиті в її північній стіні з'ясовує дату будівництва та ім'я 
консула: "1388 року. Під час правління шляхетного мужа пана Джіованні Маріоне, високоповажного консула та коменданта Солдайї'". Над написом - три герби, з-поміж яких герб Генуї та родовий герб консула. Башта Румбальдо (Бальдо) - триярусна з амбразурами. Збереглися лише північна та західна стіни. Подвійна назва башти пов'язана з різночитанням напівстертого напису на меморіальній плиті, закріпленій на її мурі. За Е. Скаржинським, наприклад, напис трактується так "Нинішня висока башта була заснована та прикрашена консулом Бальдо з мужнього роду Гварко, та по спорудженні цієї єдиної (башти) зупиняється усяка робота з будівництва башт у всьому місті. 1394 рік, перший день липня". Башта Наріжна (зруйнована) мала важливе сбі значення, оскільки розміщувалась на стику трьох фортечних мурів: південно-західпого муру першого ярусу оборони; муру, який пов'язував перший та другий яруси оборони; муру, що йде на захід до Портової башти Приморського укріплення. У зв'язку зі значною руйнацією башти, під час останньої реставрації її стіни було розібрано і відбудовано до рівня верхніх плит бійниць. ДРУГИЙ ЯРУС ОБОРОНИ, розташований край стрімкого приморського урвища, складався з фортечної цитаделі (Консульський замок з Консульською баштою), призначеної для захисту фортечної залоги в разі прориву ворогом першого ярусу оборони, та мурів з баштами (Георгіївська, дві безіменні та Чатова башти). Консульський замок, або замок Святого Хреста - найбільша та найцікавіша із споруд фортеці, що збереглися. На півночі замок фланкують дві башти. З внутрішнього дворика, розміри якого становили 15,5x8,6 м, кам'яними сходами можна було піднятися до Консульської башти, що прилягала до замку з заходу й служила його донжоном. Консульська башта зведена в XIV-XV ст. У плані - чотирикутна (6,45x8,06 м), двоярусна, з підвалом. Біля підніжжя з півночі й заходу має укоси для забезпечення рикошету каменів, яких захисники скидали з башти, і кам'яних ядер. Міжповерхове перекриття було дерев'яним. Другий поверх первісно перекривало стрілчасте склепіння, поверх якого був бойовий майданчик з зубцями-мерлонами (не збереглися). У східній стіні залу 1 -го ярусу - прямокутне вікно та двері, через які можна було увійти знадвору по приставній драбині. У західній стіні - двері, що вели на мур. Тут був звідний місток, який урівноважувався важелем. У південній стіні збереглися ніша з димарем, щілиноподібна бійниця (замурована) та ніша з залишками фресок. Зал 2-го поверху добре освітлювався великими півциркульними вікнами. Там збереглися залишки каміна в північній стіні та двері - у південній. Підвал перекритий склепінням і поділений на дві частини, з яких одна виконувала функції цистерни для накопичення дощової води, а друта була складом військового спорядження та продовольства. Мур, що йде від Консульського замку в південно-західному напрямку, з'єднує його з Георгіївською баштою. Перед нею в мурі влаштовано ворота, які вели з міста до цитаделі. Ворота посилені невеликими укріпленнями з щілинними бійницями, що унеможливлювало прямий обстріл їх з боку міста. Георгіївська башта збереглася повністю. Це двоярусна тристінна споруда, відкрита з південного боку й увінчана шістьма зубцями. У 1-му та 2-му ярусах -сім щілиноподібних бійниць. Дослідники вважають, що в нижньому ярусі була каплиця. У ніші східної стіни збереглися залишки стінопису з зображенням постаті, а вище - камінь з барельєфом св. Георгія, від якого й походить назва башти. Від Георгіївської башти у напрямку Чатової башти збереглися три відрізки стін та руїни двох бойових башт (Безіменні башти № 1 і 2). Чатова (Дівоча) башта, або замок св. Іллі, зведена в Х-ХШ ст. Розташована на вершині Фортечної гори, до якої веде стежка з вирубаними в скелі східцями. Звідси відкривається широка панорама, що давало змогу використовувати башту для стеження за найдальшими підступами, а також (здогадно) для влаштування маяка. Чатове укріплення складається з башти (її південно-західний ріг не зберігся) та прибудови до неї. Башта в плані становить трикутник зі зрізаним кутом. Всередину веде вузький склепінчастий коридор. В інтер'єрі є залишки каміна з димарем та дві ніші в західній стіні. У прибудові - невелика кімната без вікон, вхід до якої вів, певно, з 2-го поверху. Башта Безіменна (Верхня), що побудована в період генуезького панування (1404 p.), завдяки наріжному розташуванню, домінує у східному вузлі другої лінії оборони. Цей вузол у разі прориву ворога був надійно захищений перехресним вогнем з Консульського замку та башти КоррадоЧікало. Звідси гарнізон мав змогу тривалий час тримати кругову оборону, чим і пояснюється застосування закритого (чотиристінного) типу башти. У ВЕРХНЬОМУ МІСТІ на поверхні збереглися руїни середньовічного храму св. Діви Марії(XII ст), "храму на консолях" (XII ст.), безіменної церкви (XV ст.), митниці (XIV-XV ст.), напівпідземних складських споруд і цистерн для збирання та зберігання води (XIV ст.), казарм (XVIII ст.), мечеті. Мечеть - єдина споруда Верхнього міста, що добре збереглася. В архітектурних особливостях мечеті ще багато нез'ясованого, і це викликає різні тлумачення щодо її первісного призначення та дати виникнення. За О. Бертьє-Делагардом це -мечеть, збудована 1322 р, за О. Домбровським - консульський зал, зведений 1423 р. Є думка, що це - православний храм, якого турки-сельджуки перебудували на мечегь. Споруда прямокутна в плані (14,3x13,9 м), мурована з сірого каменю на вапняному розчині. Первісно на східному фасаді була трипрогонова стрілчаста аркада, яка після замурування двох прогонів утворила невелике приміщення, перекрите коробовим склепінням. Мечеть неодноразово перебудовувалася. Від первісної споруди залишилось мурування її північно-східного рогута, вікно з облямуванням плетінкою, що є характерним мотивом часів турків-сельджуків. Зберігся фресковий живопис виконаний на тонкому шарі тиньку. На західній пілястрі - постать, над нею -розетка, фланкована геральдичними щитами. Міхраб у південній стіні залу прикрашено різьбленими орнаментами. У1970-197 3 pp. споруду відремонтовано й реставровано. Храм на консолях (базиліка, або старовинний храм), від якого збереглися руїни, розташовувався на схилі гори на південний захід від Чатової башти. За даними останніх досліджень, храм побудований не раніше XII ст. Храм - безстовпний, зального типу, двоапсидний, (що рідко трапляється), мурований з білого каменю. Апсида, яка виступає за межі основного об'єму, підтримується профільованими консолями (звідси й назва храму). Менша, південно-західна апсида зруйнована. Храм перекрито коробовим склепінням на попружній арці (нижня частина збереглася на північній стіні). У 1972 р. храм реставровано. У Верхньому місті збереглися підземні споруди, щодо призначення яких серед дослідників немає одностайності. Переважає думка про використання їх як цистерн для збирання та зберігання води, з постачанням якої для потреб фортеці були великі труднощі, особливо під час облог. Тієї води, що надходила керамічними трубами з гори Перчем, було недостатньо, тому збирали ще дощову і талу воду з самої території фортеці. Підземна споруда XIVст. (крутла в плані) розташована поблизу мечеті. Уціліли стіни з каменю-вапняку, основа бані, вузькі східці вниз, підлога, викладена кам'яними плитами, а також залишки керамічних труб для збирання води. Одні дослідники вважають споруду цистерною для збирання води, інші - в'язницею. Складська споруда № 1 розташована біля башти Пасквале Джудіче. Споруда мурована з вапняку на вапняному розчині, прямокутна в плані (12,4x10,1 м), двокамерна, первісно триповерхова (збереглися гнізда балок). Підземна частина заглиблена на 5,4 м, висота наземної - 2,3 м. Два коробові склепіння спираються на простінок, розчленований двома високими стрілчастими арками.
