Поки що не виявлено археологічних ознак існування на місці сучасного Гадяча давньоруського поселення. Ймовірно, що місто виникло наприкінці XVI ст. як укріплений пункт Польської держави.

Розташовувався на високому пагорбі над долиною, де Грунь зливається із Пслом. Фортечна споруда називалася «замок». Від неї одержав своє наймення і пагорб - Замкова гора. З погляду історика Л.А.Пляшка, відображеному в його дослідженні «Подорож до міста XVIII ст.», схема розташування Гадяча тоді мала такий вигляд.

У переказах, які побутують у місті, стверджується, що та гора пронизана підземними ходами. Один із них начебто тягнеться від замку до давньої Богоявленської церкви, потім спускається до Псла, проходить під річкою і прямує далі, аж до Веприка. Другий тунель проритий до гадяцьких Великих Будищ, де колись стояв монастир.

Ці відстані, звичайно, - витвір народної фантазії. Ходи існують, але значно коротші. За свідченням краєзнавця М.Торяника (14), перед війною у міському парку, біля водонапірної башти хлопці грали у футбол. Після сильного удару м'яч закотився у глибоку яму. Підлітки спустилися туди. Виявляється, то було провалля підземного ходу. Зацікавлені хлопчаки пішли ним. Метрів через 20 вийшли до більшого за розміром підземелля, такого, як велика кімната. Там стояли столи, лави, але всі протрухлі.

Поблизу кафе «Диканські вечори», запевняє М.Торяник, є хід до старого будинку банку, а від меблевого магазину - до Святоуспенського собору і далі - до приміщення агрошколи. Ті ходи заввишки до 2,5 метра і завширшки - до 1 метра. В одному з них було знайдено козацький мушкет. Місцевому хлопчакові пощастило надибати в підземеллі невелику скриню з якимись цінними речами. Напрошується припущення, що значна частина цих тунелів була вирита за часів гетьманства Івана Брюховецького, коли в 1663-1668 роках Гадяч був гетьманською резиденцією. Один з ходів прямував до якогось джерела води, бо в замку був лише один дуже глибокий колодязь, але згодом він заповнився солоною водою.

Перед радянсько-німецькою війною у місті працював багатий краєзнавчий музей, і серед його експонатів начебто було кілька знайдених у підземеллях речей. На жаль, під час війни музей і всі старожитності, які там зберігалися, згоріли. А нині, соромно сказати: Гадяч - досить велике і небідне місто, а не має свого історичного музею.

Спостерігалися провали великих льохів не лише в давній, старій частині міста, айв інших його кутках. Певно, то

були сховища, вириті біля своїх садиб окремими заможними городянами.

Другий тутешній центр, так би мовити, підземного будівництва - Красна гірка, де стояв Гадяцький Красногірський Миколаївський чоловічий монастир. Начебто він був заснований 1442 р. Однак ця дата викликає неабиякий сумнів, оскільки невідомо, в якому ж давньому документі вона зазначена. З тих часів про наш край письмових свідчень майже не збереглося.

Як і в інших таких релігійних центрах, у Красногорському монастирі (закритому 1782 р.) існували підземні келії для ченців-схимників, погреби для зберігання власних запасів та цінних речей навколишнього населення. Але про них автору нічого не відомо.

Можна з упевненістю сказати, що з Успенським Бистрицьким монастирем пов’язані й підземелля, що існують поблизу с. Плішивець Гадяцького району, про які згадував історик Л.В.Падалка (15). Вони особливо проявилися на садибі поміщика Єлінського, були навіть обкладені цеглою. Ясна річ, то були добротні монастирські льохи.