ПОЛТАВСЬКА ФОРТЕЦЯ. 1608 польний коронний гетьман Станіслав Жолкевський заснував фортецю у Полтаві, яка була записана «пустою слободою» на правому високому березі річки Ворскли на межі Дикого поля.

Земляними валами, ровом і частоколом було укріплено трикутний у плані мис, що і тепер є у центр, частині міста (Городище). Лежить між двома ярами – Мазурівкою і Панянкою. Археологічними розкопками тут виявлено рештки поселень скіфського періоду (7–6 ст. до н. е.), роменської культури (9–10 ст.), давньоруського часу (12–13 ст.).

За військово-топографічними умовами Городище було найвигіднішим місцем для фортеці. Його східний й південний схили були дуже крутими, тому їх лише укріпили частоколом, а з напільного північно-західного боку по трасі було викопано рів і насипано вал. З Півдня фортецю омивала маленька річка Полтавка, що витікала з яру Мазурівка. З цим було пов’язано суттєвий недолік первісної фортеці: джерело води було за її межами. Тому у 1640-х pp. під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського фортецю розширили майже вдвічі, включивши до її складу яр Мазурівку і частину плато на південному захлді від нього. Фортеця стала називатися Старою (первісна частина) та Новою Полтавою. Укріплення були дуже архаїчними: невеликі земляні бастіони півкруглої та прямокутної форми в плані, сполучені валами. На куті мису, приблизно там, де нині стоїть Дружби народів ротонда, був великий підковоподібного плану бастіон. Вірогідно, найвідповідальніші ділянки оборони були посилені рубленими дерев’ними баштами. Після Переяславської угоди 1654 Полтавській фортеці надається великого значення.

1658 під керівництвом полтавського полковника Мартина Пушкаря фортецю ремонтували, для чого з Москви було послано воєводу А. Чиркова. Влітку того ж року Полтаву взяли штурмом і спалили війська повсталого проти Москви гетьмана Івана Виговського. Після того за наказом московського уряду фортецю відновили, причому з’явився зовнішній пояс оборони: для захисту форштадту (передмістя) викопано рів і насипано вал, які перекрили рівнину між вершинами ярів Бойкового та Кобищани. 1709 на час облоги Полтави шведською армією фортеця вже мала досить розвинену систему укріплень, близьку до бастіонної, у вигляді неправильного полігона, дещо витягнутого з Півдня на Північ. Вона мала 5 в’їзних брам: Подільську, Мазурівську, Київську, Спаську і Курилівську. Вздовж схилів Мазурівського яру 1709 ще зберігалися рештки первісних укріплень Старої Полтави 1608. Захисники Полтави 1709 поновили цю лінію оборони, передбачаючи можливість прориву шведами зовнішньої лінії оборони. Лінія укріплень одночасно правила й за греблю, яка перегачувала річку Полтавку, так що у фортеці утворився став – джерело води під час облоги. Всі вежі були дерев’яними, рубленими, чотиригранними, невисокими, з наметовими покрівлями. Фортеця на початку 18 ст. не відповідала європейському рівню фортифікації. Під час облоги укріплення значно поруйновано, особливо західний фронт, тому Петро І наказав реконструювати фортецю. Цей наказ не виконано.

1724 сюди для інспектування відрядили інженера-майора Деколонга, який оглянув фортецю і склав креслення й кошторис на її реконструкцію. У результаті проведених робіт трасування оборонних ліній суттєво не змінилося, за винятком південної дільниці, де в’їзний вузол значно спростили: замість горнверка з’явився трикутний в плані равелін з брамою та баштою, яка збереглася від попереднього періоду. Біля Київської брами горнверк з равеліном взагалі ліквідували, натомість влаштовано бастіон регулярних обрисів. Перед Спаською брамою знищено равелін і вона опинилася просто посеред валу. Півніний бастіон перероблено з квадратного в п’ятикутний, аналогічних змін зазнав підковоподібний східний бастіон. Внутрішню лінію укріплень вздовж Мазурівки після 1722 ліквідували. 1730 реконструйована фортеця мала високі земляні вали з частоколом, земляні бастіони більш-менш регулярних обрисів, сухий рів і 8 башт, що збереглися з попереднього періоду, при чому деякі з них були напівзруйнованими. У такому вигляді фортеця проіснувала, поступово руйнуючись, до 1805, коли вали й рови були прорізані новорозпланованими вулицями.

1817 за розпорядженням генерал-губернатора вали розкопали, рови засипали і на їх місці проклали бульвари. У сучасній містобудівній структурі колишнья фортеця виділена планувально і композиційно. Найдавніша частина фортеці – Городище або Стара Полтава, розташована на високій горі, і сьогодні є визначною ландшафтною домінантою, що панує в панорамі міста.