смт Вишневець
Палац був складовою частиною великого маєтку, початок якому було покладено будівництвом у 1395 р. земляних укріплень сином литовського князя Ольгерда.У 1640 р. замок був перебудований воєводою Ієремією Вишиевецьким, який першим з роду став католиком, чим і пояснюється спорудження ним поряд із замком у 1645 р. костелу св. Михайла (зруйнований у 1960-х роках). У 1648 р. замок був зруйнований козаками, а в 1672-1675 pp. - турками й татарами. По смерті Ієремії литовський гетьман та віленський воєвода Михайло Вишневецький (1680-1744 pp.) побудував у 1720-1744 pp. палац, що існує досі. На цей час земляні укріплення втратили своє значення, їх частково знесли або перепланували, а маєток по жіночій лінії перейшов до магнатського роду Мнішеків, за яких він перетворився в один з найважливіших центрів культурного життя краю.Єжи Мнішек (1748-1806 pp.) значно реконструював інтер'єри палацу. За припущенням, це виконав архітектор П'єр Ришар Тірегальє, який багато працював для Мнішеків у Варшаві. У палаці в різні часи гостювали російський цесаревич Павло І, польський король Станіслав Август, французький письменник Опоре де Бальзак.За часів Єжи Мнішека в палаці накопичено колекції великої історичної, художньої та наукової цінності, серед яких прославилася картинна галерея, де були представлені основні європейські художні школи (частина зібрання історичного та портретного живопису, пов'язана з історією України та Росії, згодом перейшла до музеїв Києва та Москви). Зали палацу були заповнені меблями й речами XVII та 2-ї половини XVIII ст., зокрема колекціями зброї, художньої мініатюри, старовинних французьких годинників, стильних меблів тощо. Величезну бібліотеку доповнював значної історичної цінності родинний архів, починаючи з Корибутів. У возовні маєтку зберігалася колекція старовинних карет, серед яких був і візок Марини Мнішек. Але онуки Єжи Мнішека не цінували історичної спадщини предків, мешкали переважно у Франції, куди вивезли найцінніші мистецькі та наукові зібрання, й у 1852 р. продали маєток грузинській княжні Абамелек. Розпочався тривалий період постійних перепродажів маєтку та розпорошення його цінностей. Лише власники В. Плятер і П. Демидов намагалися не тільки зберегти те, що вціліло, але й примножити його. Під час Першої світової війни палац було вщент пограбовано. У цей час завалилися склепіння сходів та колонні портики фасаду. У 1920 р. споруду відновлено за участю архітектора В. Городецького, але в 1924 p. палац був знищений пожежею. У 1960-х роках його знову відновили, проте без урахування архітектурно-художньої цінності.Палац первісно був сформований у вигляді окремих корпусів, розташованих навколо великого прямокутного подвір'я з відкритим лише 
в парк північно-західним кутом. Крила іагуючого донині головного корпусу були окремими флігелями, і лише в 2-й половині XVIII ст. їх з'єднали з центральною частиною переходами. Північно-східний кут подвір'я був замкнений двома одноповерховими корпусами кордегардій. Вирішення палацу у вигляді ансамблю окремих споруд - перший в Україні приклад відходу від середньовічного типу магнатської резиденції, яка характеризувалася згуртованістю різнорідних за призначенням частин в одному об'ємі. Головний П-подібний у плані двоповерховий корпус, який виконано з сірого тесаного каменю, мав у центральній частині дворядне анфіладне розміщення покоїв, а в крилах - оді юрядне розпланування. Архітектура його фасадів - гранично стримана. В її основі - стиль кінцевого періоду французького Ренесансу з окремими рисами пізнішого часу, притаманними творчості французького архітектора Мансара. Головні осі центрального корпусу та крил з боку двору акцентовані псевдоризалітами з трикутними фронтонами та висунутими вперед терасними портиками під'їздів, виконаними в тосканському ордері. Портики прикрашають також два входи, розташовані в перехідних частинах палацу між центратьним корпусом та крилами. Кути центрального корпусу та причілки крил закріплені павільйонами, які ледь виступають із стінових площин. Павільйони, як і псевдоризаліт центрального корпусу, підвищені над карнизом внаслідок надбудови над ними антресольного поверху. Західний фасад палацу відзначається простотою вирішення крил та значною розчленованістю стін центрального корпусу, що зумовлено, зокрема, влаштуванням у його ризаліті просторих залів та терасної галереї. Загальна горизонтальна композиція будівлі посилюється двома рядами рівномірно розставлених вузьких вікон та широким міжповерховим карнизом. Художній акцент надано центральному псевдо-ризаліту, прикрашеному міжвіконними скульптурними вставками та великою скульптурною композицією в тимпані фронтону, складеною з герба Корибутів, оточеного військовими атрибутами (з протилежного боку корпусу - відповідна композиція з гербом Мнішеків). Основні корпуси палацу перекриті двосхилими дахами, павільйони - наметовими, нині дуже спрощеними, що поряд з ліквідацією високих димарів та витонченої за малюнком віконної столярки негативно впливає на сприйняття визначної споруди. Центральна частина палацу та праве крило призначалися для репрезентативних цілей, ліве крило з меншими за площею апартаментами - для гостей. Палац налічував понад 100 кімнат, серед яких особливо багато та витончено були оздоблені інтер'єри залів і салонів, виконаних у пілястровому ордері в різновидах барокових напрямків, переважно в так званому стилі Людовіка XVI. На 1-му поверсі центрального корпусу звертали на себе увагу вестибюль, стіни якого були вкриті тисячами білих кахлів із синіми малюнками на біблійні теми, дзеркальні зали, з'єднані між собою відкритими аркадами, та салон з оригінальним карнизом, на якому були амури, що грайливо простягали руки до гербів плафонного фризу. На 2-му поверсі заслуговував на увагу двосвітний Білий бальний зал. У правому крилі розміщувалися бібліотека з портретною галереєю, ванна кімната, доти невідома в європейських (окрім англійських) палацах, театральний зал на кілька десятків глядачів тощо. Інтер'єри доповнювалися численними високохудожньої роботи мармуровими камінами, чудовими старовинними кахляними печами та печами класицистичного періоду у вигляді канельованих колої і на п'єдесталах, увінчаних вазонами. Привертала увагу оббивка стін у салонах з тканин високої художньої цінності. До палацу зі сходу вела дорога, яка проходила повз костел та монастир (не збереглася).Мурована в'їзна брама, яка входила до складу ґратчастої на стовпах огорожі палацового комплексу, виконана у формах бароко. її арковий проїзд фтанковано двома тричетвертними колонами іонічного ордера з розкріпованими антаблементом та карнизом і увінчано фігурним фронтоном з вазами обабіч. Загальне пластичне вирішеній силуету брами посилюється розташованими з її боків оберненими волютами, оголовки яких спираються на нижче розташовані пристінки, акцентовані по кутах вазами. Партер і парк розташовувалися на протилежному боці палацового ансамблю. Нижня частина партеру містила шість газонів та фонтан, а верхня мала зірчасте розпланування з центральним майданчиком, з'єднаним діагональними стежками з чотирма кабінетами, сформованими шпалерами. За партерним садом був розпланований просторий англійський парк (заснований у 1789 p.), створення якого приписують садівникові Діонісію Міклеру або його учням. В парку були алеї, квітники, висячі містки, альтанки. У повоєнні роки парк зазнав значних втрат від стихійних порубок, безсистемних насаджень та порушень розпланувальної структури. Тоді ж було знищено й рештки регулярного партеру, на місці якого влаштовано спортивні майданчики. Замкова церква Воскресіння - мурована тридільна споруда, що входить до складу палацового комплексу. Біля церкви зберігся невеличкий цвинтар із старовинними кам'яними хрестами. Засновано церкву на початку XV ст. й завершено будівництвом у 1530 р. У XVIII ст. її перебудовано, а в 1872-1873 pp. прибудовано муровану дзвіницю і змінено форму бань. У церкві поховані православні предки Корибутів-Вишневецьких. Саме в цій церкві відбулися заручини Марини Мнішек із Лжедмитрієм І (Григорієм Отреп'євим), які мали великий вплив на долі Росії, Польщі та України. Незважаючи на великі втрати, які значною мірою ще можуть бути відновлені, вишневсцький ансамбль залишається одним з найцінніших у нашій архітектурній спадщині.
Є. В. Тиманович
