Місто, обласний центр, над р. Полтва і р. Зубря, залізничний вузол, аеропорт.
Засноване в середині XIII ст. галицько-волинським князем Данилом Галицьким і назване іменем його сина Льва. Перша літописна згадка – 1256. У 1270-х pp. з волі князя Лева стало столицею держави. В квітні 1340 польський король Казимир напав на Львів, здобув замок, забрав коштовності з княжої скарбниці, наказав його спалити. Під проводом боярина Дмитра Детька (управляв 1340–1349) львів’яни прогнали напасників. З 1387 Львів – під владою польських королів, центр воєводства, західноукраїнської землі.
Восени 1648 козацьке військо Б. Хмельницького тримало місто в облозі. 14–15 жовтня загони М. Кривоноса при підтримці місцевого населення штурмом здобули фортецю Високого Замку.
За першим поділом Польського королівства 1772 Львш відійшов до Австрії і став адміністративним центром новоствореної провінції. 1784 замість колишньої єзуїтської академії відкрито університет. Після 1848 тут поряд з латинською, німецькою, польською мовами викладання проводилось частково українською.
У 30-х роках XIX ст. сформувалося громадсько-літературне угрупування «Руська трійця», яка видала укрїнською мовою альманах «Русалка Дністровая» (1837). 1848 засновано першу українську газету «Зоря Галицька» як орган Головної руської ради (до 1851), культурно-освітнє товариство «Галицько-руська матиця».
У 1868 засновано громадське культурно-освітнє товариство «Просвіта», осередки якого згодом поширилися в Україні. 1873 з ініціативи О. Конись- кого та М. Драгоманова утворено літературне товариство, яке 1892 реорганізовано в Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ) і діяльність якого припинено з більшовицькою окупацією Західної України. 1989 НТШ у Львові відновлено.
4 листопада 1861 до новозбудованого вокзалу прибув перший поїзд: відкрилося залізничне сполучення між Львовом і Перемишлем. У жовтні 1884 почав працювати міський телефон, а 1894 введено першу лінію електричного трамваю.
У 1912 виник Український Січовий Союз (генеральний отаман К. Трильовський). У березні 1914 засновано товариство «Січові Стрільці» під проводом В. Старосольського.
18 жовтня 1918 створено Українську Народну Раду. 1 листопада 1918 Військовий комітет зайняв важливі урядові установи. УНРада проголосила Західноукраїнську На-родну Республіку (ЗУНР).
1918 Львів окупували польські війська.. 1921 організовано Львівський (таємний) Український університет. 1936 проведено великий процес проти Крайової Екзекутиви ОУН. 22 вересня 1939 місто захопила Червона армія, припинено українську культур-но-політичну діяльність, проведено масові арешти її предствників. В останні дні червня 1941, перед приходом німецьких військ, енкаведисти знищили сотні українських патріотів, які утримувались у в’язницях на вул. Лонць- кого, Замарстинівській, у Бриґідках та інших. 30 червня 1941 створено Українське Державне Управління на чолі з Я. Стецьком.
З кінця липня 1944 замість німецької окупації прийшла знову російська радянська. У наступні роки розгорнулися масові репресії проти національно свідомого українства, зліквідовано Греко-Католицьку Церкву. 11 квітня 1945 ув’язнено українських католицьких владик на чолі з митр. Й. Сліпим.
У 1960–1980-ті pp. на політичну арену виходять «шестидесятники», дисиденти, які засвідчили наростання опозиції окупаційному тоталітарному режимові.
1987 утворено Товариство «Лева», що проводило культурницьку і громадську діяльність, спрямовану на українське національне відродження. Багатолюдні мітинги в червні-липні 1988 поставили вимоги демократичних перетворень та самостійности України.
ЦЕРКВИ, ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ Й АРХІТЕКТУРИ
ЦЕРКВА СВ. МИКОЛАЯ, XIII ст. Найдавніша пам’ятка монументальної архітектури міста. Перша згадка – 1292. Ще в княжу добу служила не тільки храмом, а й осередком громадсько-політичного життя. В середині XVI ст. при ній існувало Миколаївське братство. Через грунтовні перебудови та добудови пам’ятка не зберегла своїх первісних форм. У XVII–XVIII ст. змінили її вигляд. Належить УАПЦ. (Вул. Б. Хмельницького, 28).
ЦЕРКВА СВ. ОНУФРІЯ, XVI–XIX ст. Походить з княжих часів. Оновлена 1463. На кошти кн. К. Острозького бл. 1530 вимуровано церкву, що стала ядром сучасної споруди. Відбудова її 1680, реконструкції 1776, а також у XIX ст. надали їй сучасного вигляду. З 1991 належить оо. Василія- нам. (Вул. Б. Хмельницького, 36).
ЦЕРКВА СВ. ПАРАСКЕВИ-ПЯТНИЦІ. Одна з найцікавіших пам’яток архітектури старого Львова, про яку згадується у XV ст. Споруджена на кошти молдавського господаря Василя Лупола. В інтер’єрі – один з найстаріших українських іконостасів, створений львівськими митцями XVII ст. Складається із 70 ікон. Належить УАПЦ. (Вул. Б. Хмельницького, 63).
КОСТЕЛ СВ. МАРТИНА. Засновано 1630 для ордену кармелітів. Сучасна будівля з 1736. У стилі барокко. При монастирі існував шпиталь для військових ветеранів. Належить Євангельським християнам-баптистам. (Вул. Декабристів, 8).
КОСТЕЛ СВ. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ, XIV ст. Вважається храмом дружини Лева – угорської королівни Констанції. У кінці XIV ст. він належав вірменам-уніатам василіянського чину. 1887 за проектом Ю. Захаревича грунтовно реставровано пам’ятку в неороманському стилі. (Пл. Старий Ринок).
КОСТЕЛ МАРІЇ СНІЖНОЇ, XIV ст. Заснований німецькими колоністами, які поселились у Львові за кн. Лева. Відбудова після пожеж у XVII ст. та реконструкція 1888–1892 (архітектор Ю. Захаревич) істотно змінили вигляд пам’ятки. В інтер’єрі збережено елементи бароккової різьби XVIII ст. (Пл. Володимира Великого).
КОМПЛЕКС МОНАСТИРЯ БЕНЕДИКТИНОК, 1597–1616. Включає: костел (1597–1616), монастирський будинок (1611–1667), в’їзну браму в стилі барокко (XVIII ст.). (Пл. Вічева, 2).
ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА. Перебудована 1898 з колишнього тринітарського костелу (архітектор С. Гавришкевич). У 1990 перша святиня відновленої у Львові Української Греко-Ка- толицької Церкви. (Вул. Краківська, 2).
ВІРМЕНСЬКИЙ СОБОР, 1363–1370. Архітект Дорінг (Дорко). Протягом віків собор оновлювався, добудовувався. Найстаріша частина – східна (з XIV ст.). Першою прибудовою стала аркада (1437) з південної сторони. Реконструкція 1723 надала будівлі бароккового вигляду. Останню реставрацію було розпочато 1908. Значну мистецьку цінність собору становлять скульптурні, групи XV ст. «Увірування Фоми» та «Св. Софія з дочками».
КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР, 1360–1479. Будівничим собору був майстер Ничко; нагляд за роботами вів П. Штехер, а згодом Й. Гром та А. Ра- біш. Після реставрації 1760–1778 Готичні форми поступилися модним тоді бароковим. Над художнім оздобленням костелу працювали скульпт. М. Поле- йовський, Ф. Олендзький, І. Оброць- кий, худ. С. Строїнський. До кінця XVIII ст. навколо костела знаходився цвинтар з численними каплицями, які були розібрані. Залишилися тільки найцінніші. (Пл. Катедральна).
КАПЛИЦЯ БОЇМІВ, 1609–1615. Споруджена на замовлення Г. Боїма. Автори різьблення: Я. Пфістер, Гануш Шольц. Інтер’єр вражає багатством рельєфів і скульптурного декору. Високу мистецьку цінність має скульптурна група «Пієта» роботи Я. Пфістера – видатний твір львівського мистецтва XVII ст. (Пл. Катедральна).
КАПЛИЦЯ КАМПІАНІВ, 1619. Вбудована у північну частину костела. Зводилась за участю П. Римлянина і В. Капіноса. Зовні будівля має оригінальний архітектурно-структурний декор, в центрі – три рельєфи на євангельські сюжети (скульптор Я. Пфістер і Г. Горст). (Пл. ральна).
ПЛОЩА РИНОК. Архітектурний ансамбль, що займає особливе місце в цивільному будівництві Львова. За формою площа-квадрат розміром 142 х 129 м. У центрі – ратуша. Перша письмова згадка – в міських актах під 1381, коли згоріла дере-в’яна будівля. У XV ст. споруджено нову ратушу, яка в 1826 завалилася. Сучасну споруду зведено 1827–1835 (архітектори А. Вондрашка, Й. Маркль, Ф. Третер, Ю. Глоговський).
Після пожежі 1848 відбудова надала їй сучасного вигляду. Як історична пам’ятка, ратуша – свідок багатьох подій. У середньовіччі перед нею стояв стовп кари. 1564 тут страчено молдавського господаря Томшу, а 1578 – Івана Підкову. 1 листопада 1918 на ратушевій вежі піднято український синьо-жовтий прапор, а з 3 квітня 1990 державний прапор України майорить над нею постійно. Оточують площу з чотирьох сторін 44 різних за часом і стилем (ренесанс, барокко, ампір) будинки. Усі вони в той чи інший період зазнали перебудов, реставрацій, надбудов верхніх поверхів.
У пивницях та на перших поверхах багатьох будинків збереглися елементи Готичної архітектури XV–XVI ст.
Більшість кам’яниць мають стару планувальну структуру.
«ЧОРНА КАМ’ЯНИЦЯ», 1588–1589. Архітект, ймовірно, П. Барбон та П. Римлянин. Найкращий зразок житлової ренесансної архітектури. З 1596 будинок став власністю Я. Лоренцовича, який відкрив тут одну з найперших аптек у Львові, він же добудував третій поверх, а четвертий надбудовано вже 1884. (Пл. Ринок).
ПАЛАЦ КОРНЯКТА, 1580. Архітектори П. Барбон і П. Римлянин. Найімпозантніша будівля на площі Ринок, споруджена для багатого грецького купця. Реставровано після 1640, коли дім перейшов до короля Яна Собєського. 1678 фасад прикрашено постатями лицарів, а портал – масками і гірляндами. XVII–XIX ст. здійснено грунтовні перебудови й реставрації, що стерли первісні стильові риси пам’ятки. У подвір’ї кам’яниці знаходиться триярусна ренесансна аркада-лоджія (т. зв. Італійський дворик), відреставрована в 1930-х pp. (Пл. Ринок, 6).
БУДИНОК «ПРОСВІТИ», 1763, архітекор Ян де Вітте. На місці чотирьох кам’яниць XVI–XVII ст. Одна з кращих споруд житлового будівництва у стилі барокко. У середині XIX ст. будинок купило товариство «Просвіта» і в ньому розташовувався ряд культурно-освітніх установ: управа «Просвіти», книгарня НТШ, редакція і друкарня газети «Діло», журнал «Громадський голос». 30 червня 1941 у цьому будинку проголошено Акт відновлення незалежності України. (Пл. Ринок, 10).
АНСАМБЛЬ УСПЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ, XVI–XVII ст. Видатна пам’ятка ренесансної архітектури. Довкола неї гуртувалася православна громада міста. В середині XVI ст. тут виникло Успенське братство, при якому діяли друкарня і школа. Провідними діячами були Юрій та Іван Рогатинці. У братській школі в різний час працювали відомі культурно-освітні діячі Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький (Транквіліон), Памва Беринда, Іов Борецький та ін.
До ансамблю входить Успенська церква (1591–1629), арх. П. Римлянин, В. Капинос і А. Прихильний. В інтер’єрі – живопис XVII–XVIII ст., іконостас 1773 роботи скульпторів М. Філевича і Ф. Олендзького, на вікнах – вітражі П. Холодного (20–30-ті pp. XX ст.). Каплиця Трьох Святителів (1578–1591) з’єднана з Успенською церквою в сер. XIX ст., споруджена львівським майстром А. Підлісним, з яким К. Корнякт склав угоду. 1671 її відбудував О. Балабан. Іконостас виконав 1697 худ. О. Ляницький. Вежа-дзвіниця (1572–1578), споруджена на кошти К. Корнякта архітектором П. Барбоном. Висота пам’ятки 65 м. Належить УАПЦ. (Вул. Підвальна, 9).
БЕРНАРДИНСЬКИЙ КОСТЕЛ, 1600–1630, арх. Б. Авелідес, П. Римлянин, А. Прихильний. Базилікальний, оточений могутньою оборонною стіною (від пл. Митної до вул. В. Винниченка) та монастирськими мурами. В інтер’єрі – численні дерев’яні вівтарі роботи львівських майстрів XVIII ст. Декоративна колона перед фасадом костелу поставлена 1736 на честь св. Яна з Дуклі, покровителя ченців бернардинців. Зараз – церква УГКЦ. (Пл. Возз’єднання, 4).
МІСЬКИЙ АРСЕНАЛ, 1554–1556. Фортифікаційний будинок, споруджений архітектором І. Лисом, реконструйований 1574–1575 архіт. Мочигембою. Під час нападу шведів 1704 арсенал зруйновано, але через два роки відбудовано. Сучасна реставрація 1979-1981. З 1981 – музей зброї «Арсенал». (Вул. Підвальна, 5).
ПОРОХОВА ВЕЖА, 1554–1556. Входила в систему фортифікації міста і служила для оборони підступів до міста зі східної сторони. Реставровано 1954. З 1959 – Будинок архітектора з виставочним залом. (Вул. Підвальна, 47).
КОРОЛІВСЬКИЙ АРСЕНАЛ, 1639–1643. Споруджено на кошти польського короля Владислава IV (арх. П. Гродзицький) у стилі барокко. З 1939 – Львівський обласний державний архів. (Вул. Підвальна, 13).
ДОМІНІКАНСЬКИЙ КОСТЕЛ, 1745-64. Одна з найвеличніших у Львові пам’яток барокко (архіт. Я. де Вітте). Після пожеж фасад викінчено 1792–1798 (К. Фесінгер). Автор скульптур С. Фесінгер. В інтер’єрі – ряд цінних творів мистецтва: алебастрові надгробні пам’ятники XVI ст., мармуровий пам’ятник А. Гротгеру. (Вул. Ставропігіївська, 1).
КОСТЕЛ ЄЗУЇТІВ, 1610–1630. У стилі чистого барокко італійського зразка (архіт. Дж. Бріано). Одна з найбільших релігійних будівель міста (довжина 41 м, ширина 22,5 м, висота 26 м). (Вул. Театральна, 11).
ЄЗУЇТСЬКА КОЛЕГІЯ. Триповерхова споруда, перебудована з колишнього монастиря ченців цього ордену. При монастирі існувала єзуїтська школа, учнем якої на початку XVII ст. був Б. Хмельницький. У XVIII ст. школу перейменовано на академію. Зараз тут середня школа NО 62. (Вул. Театральна і пр. Свободи).
КОЛИШНІ БУДИНКИ НТШ, XIX ст. Споруджені в стилі еклектики. У першім містилася велика бібліотека, був музей. Тут працювали І. Франко, М. Грушевський, В. Гнатюк, М. Павлик, Ф. Колесса, М. Возняк, І. Труш, бували Л. Українка, Б. Грінченко, В. Стефаник, JI. Мартович, М. Черемшина та багато інших письменників, вчених, громадсько-культурних діячів. У другому будинку була друкарня, знаходилася редакція «Літературно-наукового вісника» (1898–1906), видавалися «Записки НТШ». З 1951 будинок NО 24 займає Інститут суспільних наук АН України. (Вул. В. Винниченка, 24 і 26).
ЦЕРКВА СВ. ПЕТРА І ПАВЛА, 1786. Притвор з дзвіницею споруджено 1798 (архіт. К. Фесінгер), іконостас 1862. Належить УАПЦ. (Вул. Личаківська, 82).
СОБОР СВ. ЮРА, 1744–1770. Класичний зразок української бароккової архітектури. Будівництво розпочато 1744 за проектом Б. Меретина, після смерті якого роботами керував С. Фесінгер (до 1764). Оздоблювальні роботи закінчені 1772. Прикрашають собор скульптури Пінзеля. Оздоблено інтер’єр творами скульпторів С. Фесінгера, М. Філевича, художників Л. Долинського, Ю. Радивилівського. Навпроти собору: митрополичий палац (1772, архіт. К. Фесінгер), який оточують капітульні будинки (XIX ст.) та огорожа з двома брамами (1765). У дворі – дзвіниця (1865). Головна святиня Української Греко-Католицької Церкви. 1946 храм передано Російській Православній Церкві. У 1990 повернуто українським католикам. У квітні 1991 вірні вітали тут прибулого до Львова верх, архієп. Мирослава Івана кард. Любачівського, голову Церкви. У серпні-вересні 1992 у храмі вшановано пам’ять патріарха Йосипа Сліпого (1892–1984), тлінні останки якого поховано у крипті собору поряд з гробницями митрополитів Андрея Шептицького (1865–1944) та Сильвестра Сембратовича (1836–1898). (Пл. Святоюрська, 5).
ГОЛОВНИЙ КОРПУС УНІВЕРСИТЕТУ, 1877–1881. Архіт. Ю. Гохберґер. Первісно тут знаходився Галицький сейм. Вражає імпозантністю фасаду: величні портик з колонами і лоджією, скульптурними алегоричними групами «Праця» і «Освіта» при вході, «Галичина, Вісла і Дністер» – на аттику (скульпт. Т. Рігер). З 1920 будівлю передано університетові. (Вул. Університетська, 1).
ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР. Існує з 1786. Територія в 40 га розбита на 86 йолів і на ній знаходяться майже 3,5 тис. пам’ятників та композицій роботи відомих скульпторів і архітекторів. Тут, зокрема, можна побачити твори меморіальної скульптури Г. Вітвера, А. і Й. Шімзера, Г. Баронча, К. Годебського, Ю. Марковського, Г. Кузневича та ін.
Личаків став некрополем заслужених українців. Тут спочивають:
ПИСЬМЕННИКИ: М. Шашкевич (181143), І. Гушалевич (1823–1903), Б. Ді- дицький (1827–1908), П. Свєнціцький (1811–76), І. Белей (1856-1921), М. Павлик (1853–1915), І. Франко (1856–1916), Д. Лукіянович (1873–1965), П. Кар- манський (1878–1956), М. Голубець (1891–1942), В. Шашкевич (1839–85), О. Турянський (1880–1933), А. Лотоцький (1881–1949), К. Малицька (1872-1947), І. Вільде (1907–82), В. Гжицький (1895–1973), Г. Тютюнник (1920–1961), Я. Стецюк (1912-80), А. Волощак (1890–1973); ХУДОЖНИКИ: І. Труш (1869–1941), О. Новаківський (1872–1935), О. Кульчицька (1877–1967), О. Курилас (1870–1951), А. Манастирський (1878–1969), П. Ковжун (1896–1939), Я. Музика (1898–1973), Л. Левицький (1906–1973), Р. Сельський (1903–1990);
КОМПОЗИТОРИ ТА МУЗИКОЗНАВЦІ: А. Вахнянин (1841–1908), С. Людкевич (1879–1979), А. Кос-Анатольський (1909–1983), В. Барвінський (1888–1963), В. Івасюк (1949–1979);
ФОЛЬКЛОРИСТИ-ЕТНОГРАФИ: Ф. Колесса (1871–1947), В. Гнатюк (1871–1924), В. Шухевич (1849–1885);
ІСТОРИКИ: Д. Зубрицький (1777–1862), І. Шараневич (1829–1901), А. Петрушевич (1821–1913), Ю. Целевич (1843–1892), І. Крип’якевич (1886–1967);
АРТИСТИ: С. Крушельницька (1872–1952), В. Яременко (1895–1976), Б. Романицький (1891–1986), Д. Козачковський (1896–1967), І. Рубчак (1874–1952);
ВИДАТНІ ВЧЕНІ, ПУБЛІЦИСТИ, ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ: В. Барвінський (1851–1883), О. Огоновський (1833–1894), О. Терлецький (1850–1902), О. Партицький (1840–1895); засновник українського природознавства І. Верхратський (1846–1919);
АКАДЕМІКИ-ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ: В. Щурат (1871–1948), М. Возняк (1881–1954); архітектор І. Левинський (1851–1919);
ГАЛИЦЬКІ МИТРОПОЛИТИ: Г. Якимович (1792–1863), О. Литвинович (1810–1869), єпископ М. Чарнецький;
ВІДОМІ ВЧЕНІ-МАТЕМАТИКИ: В. Левицький (1872–1956), М. Чайковський (1887–1970), М. Зарицький (1889–1961) та інші.
1991 Личаківський цвинтар став історико- меморіальним музеєм-заповідником. (Вул. Мечникова. Доїзд трамваєм № 7).
ЯНІВСЬКИЙ ЦВИНТАР. Існує з 70-х p. XIX ст. Територія 25 га поділена на 44 поля. На 31-му полі поховано українського художника М. Сосенка (1875–1920) і поета Богдана-Ігора Антонича (1909–37); на 38-му – могили Українських Січових Стрільців, які полягли в боях за Львів у листопаді 1918. Тут же поховано ген. М. Тарнав- ського (1859–1938), головнокомандуючого УГА.
Сплюндровані стрілецькі могили відновлюються товариством «Меморіал». (Вул. Шевченка, доїзд трамваєм Ne 7).
ПАРКИ
Стрийський. Пам’ятка садово-паркового мистецтва. 58 га. Створювався протягом 1879–1894. На завершальному етапі керував роботами А. Рерінг.
Парк ім. І. Франка. У центральній частині міста. Колишній єзуїтський город. Під час облоги 1648 Львова військами Б. Хмельницького тут стояла козацька артилерія. З 1773 – міський парк. 12 га.
Центральний парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. Створено в 50-х p. XX ст. 26 га.
Парк «Високий замок». Зразок нагірного парку, будівництво якого розпочалося в 1835. У 1853 площу засаджено 45 видами дерев і кущів. Верхня точка – 413 м над рівнем моря. 35 га.
Парк «Залізна вода». Закладено 1905. 19,5 га. На його території – джерела води, в якій міститься залізо.
Ботанічний сад Львівського університету. Засновано 1911. 18,5 га. Нараховує понад 1200 видів рослин. (Вул. Черемшини, 44).
Шевченківський гай. Музей народної архітектури і побуту (Чернеча гора, 1).
