Друге за чисельністю населення місто (1463-2 тис. жителів) України та її перша столиця, центр області і району, розташоване на берегах річок Харків, Лопань та Уда. Місто засноване в середині XVII ст., а в 1656-1659 рр. на мисі, утвореному при злитті річок Харків і Лопань, побудована фортеця, що входила в систему оборони південних рубежів Московської держави. Місто оточувала подвійна дерев’яна стіна з десятьома вежами і глибокий рів. Поступово Харків зростав, розвивалися ремесла і торгівля, але майже до кінця XVIII ст. основним заняттям городян було сільське господарство. Після ліквідації козацького самоврядування в 1765 р. Харків стає центром Слобідсько-Української губернії, що сприяло прискоренню темпів розвитку міста. Завдяки своєму вигідному географічному положенню та адміністративному статусу місто було приречене перетворитися на найбільший торговий центр. Перший ярмарок (Успенський) у Харкові з’явився ще в 1659 р., а згодом їх стало чотири. Після виходу Російської імперії до Азовського і Чорного морів та закріплення тамтешніх своїх позицій на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. місто перетворюється на найважливіший центр торгівлі з Молдавією, Валахією і країнами Середземномор’я. Поступово змінювався і зовнішній вигляд Харкова — земляний вал і стіни фортеці через непотрібність руйнувалися, зростала торгова слобода. Найстарішою кам’яною будівлею міста є стрункий, майже ширяючий Покровський собор (1689 р., ^Реставрований в 1960-1965 рр., архітектори В. Петечинський, В. Корнєєва)- Він входить у комплекс споруд розташованого на території фортеці Свято-Покровського монастиря, де збереглися Дзвіниця і Озерянська церква, а також пізніші будівлі — шорна майстерня, стайні, архієрейський будинок (1820 p.), адміністративний будинок (1912 р.) та інші. У центральній частині міста в XVIII ст. споруджується ряд кам’яних адміністративних і культових будівель: будинок Харківського колегіуму, першого навчального закладу, у якому в 1760-1767 рр. викладав Г. Сковорода (пам’ятний знак, 1972 p.), будинок губернатора (1768-1976 pp., архітектор М. Тихменєв), в якому в 1805 р. відкритий Харківський університет, провіантський склад, банк і присутствені місця. Найпримітнішою з будівель цього періоду є Успенський собор (1771- 1777 рр.), завдяки безлічі вікон більше схожий на палац, і добудована пізніше 89-метрова дзвіниця (1821 — 1844 рр., архітектори Є. Васильєв, О. Тон), яка видна здалеку. Незважаючи на міське будівництво, що пожвавішало, до 1840-х років у Харкові була лише одна (Московська) брукована вулиця, що, втім, не перешкодило його становленню як центру культури Східної України. В 1780 р. на кріпосному валу (нині Університетська гірка) відбулася перша театральна вистава, а в 1791 р. відкрився постійно діючий театр. В 1812 р. почали виходити міська газета “Харківський щотижневик”, а через чотири роки побачили світ перший в Україні журнал сатири і гумору “Харківський Демокрит” і журнал “Український вісник”. Після ряду адміністративних трансформацій місто в 1835 р. стає центром великої Харківської губернії, до складу якої входили деякі райони сучасних Сумської, Донецької і Луганської областей. Стрімкий розвиток кам’яновугільної і залізорудної промисловості Донецького і Криворізького басейнів, будівництво залізниць і становлення Російської імперії на шлях капіталістичного розвитку обумовили перетворення Харкова на великий промисловий центр. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у місті з’явилася величезна, порівняно з попередніми роками, кількість кам’яних будинків найрізноманітнішого призначення, що дотепер значною мірою визначають архітектурний вигляд центральної частини Харкова. Зводилися будинки банків і торговельних домів, особняків і дохідних будинків, готелів (1893 р., архітектор М. Дашкевич) і пожежних частин (середина XIX ст.), гімназій і кінотеатрів, адміністративних будинків тощо. Наприкінці XIX — початку XX ст. з’явилося і кілька прекрасних культових спо руд міста: церква Святого Пантелеймона Цілителя (1898 р., архітектори Ф. Данилов, М. Ловцов), Благовіщенський кафедральний собор (1901 р., архітектор М. Ловцов), Озерянська цержва (1901 р., архітектор В. Нємкін), нещодавно відбудована церква Олександра Невського та інші. Особливим етапом у розвитку міста, що додав чимало помітних штрихів до його архітектурного вигляду, були 1919— 1934 рр., коли Харків став столицею Радянської України. Найбільш показовий у цьому плані ансамбль площі Свободи (що складається із двох частин: прямокутної і круглої) — найбільшої не тільки у країні, але й у Європі. Це унікальне в Україні місце, де формувався і відточувався архітектурний стиль молодої радянської держави. На площі зберігся значно ушкоджений у роки Великої Вітчизняної війни ансамбль громадських і житлових будинків, послідовність будівництва яких, вочевидь, визначалася їхньою значимістю для країни: будинок Держпрому (1925- 1929 рр., архітектори С. Кравець, С. Се- рафимов, М. Фельгер), будинок проектних організацій (нині навчальний корпус Харківського університету) (1930-1932 рр., М. Зандберг-Серафимова, В. Камірний, С. Серафимов), будинок кооперації (1929-1954 рр., архітектори А. Дмитрієв, О. Мунц) і чотири корпуси готелю “Інтернаціонал” (нині “Харків”, 1932-1936 рр., архітектор Г. Яновицький). Сьогодні будівлі дореволюційної епохи і монументальні споруди радянського періоду визначають архітектурний стиль центральної частини Харкова. У місті багато прекрасних пам’ятників (М. Гоголю, В. Каразіну, Г. Квітці-Основ’яненку, М. Кропивницькому та ін.), серед яких найбільш широко відомий, один із кращих і складних в Україні монумент Т. Шевченку (1936 р., скульптор М. Манізер, архітектор І. Лангбард). З численних парків Харкова найбільш популярні розташовані в центрі Міський сад і малюсінький порівняно з ним сквер Перемоги з ефектним фонтаном “Скляний струмінь” (1947 р.).
