КРУПИЦЬКО-БАТУРИНСЬКИЙ МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР

КРУПИЦЬКО-БАТУРИНСЬКИЙ МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР. Заснований у часи Київської Русі на березі річки Сейму біля сучасного села Осіч Бахмацького району. Зруйнований у середині 13 ст. Відновлений напочатку 17 ст. У 1680 на кошти генерального судді І. Домонтовича зведено мурований Миколаївський собор. Хрещатий, дев’ятидільний, п’ятибанний, у традиціях українського барокко (не зберігся). Напочатку8ст. монастир був добре укріплений. Пошкоджений під час воєнних дій 1708–1709. З цегли зруйнованих споруд 1823–1825 побудовано нову дзвіницю. Зазнав руйнувань у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945. Збереглися дзвіниця, тепла трапезна Преображенська церква (1803, у 1811 розписана, 1858 – перебудована), будинок настоятеля (1838) і залишки муру 18 ст. Ансамбль пам’ятокстановить великий інтерес як зразок впливу форм російського класицизму на архітектуру Лівобережної України. При монастирі була бібліотека. Велика кількість книг польською мовою втрачена у 18 ст.; латинською – у 19 ст. передано до бібліотеки Софійського собору в Києві. В 19 ст. залишилося блмзько 400 книг, серед яких – Острозька біблія 1581. З монастирем пов’язана діяльність українського і російського письменника, церковного і культурного діяча Данила Туптала (Дмитрія Ростовського). У 1682–1683 був ігуменом монастиря, 1690–1692 у келії поруч з монастирем працював над створенням «Житій святих». 1709–1712 ігуменом монастиря був відомий гравер початку 18 ст. Іван Мигура (в чернецтві з 1706 – Іларіон). Уродженець Києва, після закінчення Києво-Могилянської академії запрошений для виконання художніх робіт у Софійський монастир, де згодом прийняв чернецтво. 1702–1703 викладач граматики в академії, 1703–1704 – поетики. 1704 посвячений на архідиякона. 1709 переведений з Києво-Печерської лаври ігуменом у монастир. Виконував гравюри на міді у вигляді панегіричних текстів (присвячений гетьману Петру Сагайдачному), портретів поважних осіб, або «тезоіменитих» ім. святих з панегіричними написами та віршами (Івана Скоропадського, 1703; Гедеона Озорського, 1704; Захарія Корниловича, 1705; Івана Мазепи, 1706; Варлаама Осинського, 1707 та ін.).