Миколаївський костел у Вижнянах

У селі Вижняни знаходиться величний мурований римо-католицький костел Святого Миколая, час будівництва якого сягає 1400 року. Сучасного вигляду сакральна пам’ятка набула в 1929 році, коли була перебудована та розписана в модерному стилі польським архітектором та живописцем Б. Віктором. Оригінальні фрески в інтер’єрі храму були виконані в 1942-1943 роках львів’янином Станіславом Тейсейре. Також варто заїхати до села Унів, відомого також під назвою Міжгір’я. На сьогодні в ньому проживає близько 450 мешканців. Село славне розташованою у ньому Святоуспенською лаврою, що належить греко-католицьким ченцям ордену студитів. Археологи стверджують, що християнська святиня існувала тут ще за часів Київської Русі — у XIII столітті. На монастир нерідко нападали татарські орди. У 1549 році татари повністю зруйнувала монастир. Після того, згідно з легендою, місцевий князь, що мав свій осідок в сусідньому селі Лагосові, — Олександр Ванько-Лагодовський, розпочав будівництво нового мурованого оборонного монастиря. У 1549-1574 роках храм було збудовано. Монастир став відомим відпустовим місцем, де відбулося багато чудесних зцілень та оздоровлень віруючих. І сьогодні можна оглянути ренесансну надгробну плиту фундатора храму Успіння Пресвятої Богородиці, виконану на замовлення вдови князя Лагодовського, Варвари Сєнської. У крипті храму зберігається могила «старости рогатинського і теребовлянського, Олександра Балабана», що загинув у відомій битві польської та турецької армій під містом Цецора. Наприкінці XVI століття монастир перетворився на неприступну кам’яну твердиню, оточену захисними ровами, сліди від яких залишилися донині. Тривалий час лавра була оплотом українського православ’я. У 1606 році в монастирі перебував відомий православний теолог — Іван Вишенський. Саме тут він написав свій твір «Посланіє до стариці Домініканії». Перебували в монастирських стінах й засновник славнозвісного Манявського скиту Йов Княгинецький та канонізований святий-чудотворець Почаївської лаври Йов Почаївський. У 1631 році була здійснена спроба силою захопити монастир нащадком Лагодовського — Станіславом Баратинським, що підтримував церковну унію. Однак ченці відважно відбили напад. Він здійснив ще декілька спроб, аж поки не був захоплений сам і не відсидів у монастирських підвалах п’ять тижнів «смиренного покаяння». Опісля іноки побили його киями і вигнали. Протягом 1648-1770 років при монастирі діяла друкарня, у якій було зроблено декілька відомих стародруків. Тут працювали відомі друкарі Симеон Ставницький, Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький. У храмі знаходилася чудотворна ікона Пресвятої Учнівської Богородиці. У XIX столітті лавра виконувала роль резиденції греко-католицьких єпископів. У ній часто перебував митрополит Михайло Левицький. Розквіт монастиря пов’язаний із відомим українським релігійним діячем першої половини XX століття Климентієм Шептицьким, братом митрополита УГКЦ Андрія. Під час Другої світової війни монастир став місцем переховування від нацистів єврейських дітей, а в 1944-1946 роках — місцем підпільного шпиталю для бійців УПА, що було використано радянською владою як одна з вагомих підстав для закриття лаври. Із 1950 року монастир перетворився на своєрідний концентраційний табір для духовенства УГКЦ. Опісля святиню спіткала характерна для радянського періоду доля — її було перетворено на інтернат для психічно хворих дітей. Село Унів було перейменовано у Міжгір’я. У 1991 році духовне життя лаври відродилося із поверненням до неї отців студитів.