Село (1.8 тис. жителів) Бахчисарайського району, розташоване в гирловій частині лівої безіменної притоки р. Бельбек. Єдиною рукотворною монументальною визначною пам’яткою Красного Маку, заснованого в XVIII ст., є пам’ятник на братській могилі радянських воїнів (1967 р., скульптори К. Кошкін, О. Мінькова), що зворушливо виглядає на тлі величних скель Внутрішньої гряди Кримських гір. Село, через яке проходить шосе Бахчисарай -Севастополь, ідеальне місце для початку екскурсії найбільшими печерними містами Криму — Мангупом і Ескі-Керменом. Шлях до них лежить Каралезькою долиною, на правому схилі якої як вартові височіють чотирнадцять вапнякових 8-15-метрових скель палеогенового (40-50 млн. років тому) віку, що нагадують своїми силуетами міфічних сфінксів. За с. Залісне в глибині правого берега долини піднімається столова гора Мангуп (583 м), розрізана ярами на кілька характерної форми мисів: Чамни-Бурун (Сосновий мис), Чуфут-Чеарган-Бурун (Мис закликання іудеїв), Геллі-Бурун (Мис еллінів) і Тешклі-Бурун (Дірявий або Кам’яний мис). Тут знаходилося саме величне і велике за площею (близько 110 га) печерне місто Гірського Криму, що бере свій початок від виниклої в VI ст. добре укріпленої фортеці Доро (Доріс).
У VIII—X ст. фортеця і місто Феодоро стають центром візантійської феми Кліматів південно-західної Тавріки, а в ХІУ-ХУ ст. — столицею князівства Феодоро (Мангупського). Після завоювання Криму турками (1475 р.) місто і фортеця були адміністративним центром судового округу. Наприкінці XVI ст. починається занепад Мангупа, і до кінця ст. він припиняє своє існування. Тут збереглися руїни найрізноманітніших споруд, серед яких можна ходити цілий день. На протилежній стороні долини розкинулося плато Ескі-Кермен (Стара фортеця). На ній збереглися руїни різновікових поселень і культових споруд, починаючи від печерних стоянок “Замиль-Коба” (10-5 тис. років до н.е.) і закінчуючи храмом Донаторів (дарувальників), де збереглися фрагменти розпису, що датуються першою половиною XIV ст.
