Однодомна вічнозелена голонасінна деревна рослина родини кипарисових, з пірамідальною або розлогою кроною, до 30 м заввишки. Листки лусковидні, темно- або ясно-зелені, інколи з синюватим відтінком (на молодих екземплярах — голчасті). Мікростробіли (чоловічі шишки) дрібні, видовжені, з 2—6 мікроспорангіями на нижньому боці лусок, одиничні, на кінцях пагонів. Жіночі шишки великі (до 3 см завдовжки), майже кулясті, біля основи приплюснуті, сірі або сірувато-коричневі, блискучі, дерев'янисті, достигають на другий рік, складаються з 4—6 пар щитковидних багатогранних лусок з обов'язковим шипиком.
Поширення
Батьківщина кипариса вічнозеленого — Північний Іран, Мала Азія, острови Егейського моря, Кріт і Кіпр. У Криму його вирощують як декоративну рослину. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад
Кипарис вічнозелений містить 0,2—0,5 % ефірної олії, основними компонентами якої є апінен (22—55 % ), й 3-карен (12—32%).
Лікарські форми і застосування
ЗОВНІШНЬО — беруть третину відра шишок, доливають доверху водою, кип'ятять 15—20 хвилин, охолоджують до температури 30—40° і використовують для місцевих ванн при подагрі (процедуру закінчують, коли температура відвару стане кімнатною).
