Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Цибулина конічна, біла, дуже щільна, з широкими лусками. Стебло прямостояче, нерозгалужене, до 2 м заввишки. Листки цілокраї, еліптично-ланцетні. В пазухах листків містяться бульбочки. Квітки правильні, двостатеві, великі (до 10 см у діаметрі), чалмовидні, оранжево-червоні, з пурпурово-чорними крапками, зібрані в пірамідальні суцвіття. Плід — коробочка. Цвіте у липні — серпні.
Поширення
Походить з Далекого Сходу і Японії. На Україні вирощують як декоративну рослину у відкритому грунті або як кімнатну культуру.
Сировина
З лікувальною метою використовують квітки і цибулину. Рослина неофщинальна.
Хімічний склад
Надземна частина містить сапоніни, цибулина — невелику кількість алкалоїдів,
Фармакологічні властивості і використання
Рослину використовують у народній медицині та в гомеопатії. В народній медицині лілія відома як болетамувальна, сечогінна, кровоспинна й ранозагоювальна рослина. Зварену з молоком цибулину загортають у марлю й прикладають до наривів для прискорення їхнього визрівання. Щоб видалити ластовиння, використовують мазь, для приготування якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Всередину легкий відвар цибулини вживають як сечогінний, тонізуючий, відхаркувальний, матковий болетамувальний і кровоспинний, регулюючий менструації засіб. В гомеопатичній практиці препарати з свіжих квіток використовують як матковий засіб.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО —відвар цибулин (15 г цибулин на 200 мл окропу, кип'ятити 3—5 хв) по 1 столовій ложці 3 рази на день.
