Розташована на південному сході у степовій зоні, простягається над Азовським морем. Поверхня переважно рівнинна. Головна річка – Сіверський Донець. Клімат помірно-континентальний. Утворнена 1932. Територія: 26,5 тис. кв. км.
Історія
Перші поселення відомі з доби раннього палеоліту. Знайдено 25 пам’яток періоду неоліту (V–III тис. до Н.Х.), зокрема могильник поблизу Маріуполя, пам’ятки доби міді-бронзи (ІІІ–І тис. до Н.Х.).
У VII ст. до Н.Х. тут проживали племена скіфів, у II ст. до Н.Х. – сармати. У IV ст. з’являються гуни, в VI–VII – авари, болгари, у VIII–X ст. – племена т. зв. салтівської культури. У кінці IX ст. вторглися печеніги, в XI ст. – половці.
В ХІ–ХІІІ ст. частина території входила до складу Половецької землі. В 1185 відбулася битва війська новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича з половцями, описана у «Слові о полку Ігоревім», у 1223 – битва з монголо-татарами на р. Калці (тепер р. Кальчик).
У XVI–XVIII ст. південні території контролювало Кримське ханство, а правобережжя – Військо Запорізьке. Північна частина сучасної області входила до Слобідської України.
Бахмуг (тепер Артемівськ) був одним із осередків повстання під проводом К. Булавіна в 1707-08. За наказом Петра І повстання було розгромлене, спалено козацькі містечка та хутори.
З початком будівництва Української укріпленої лінії в 1731 відновлюється заселення земель, в т. ч. іноземними колоністами, зокрема німецькими. З 1734 після заснування запоріжцями Новаї Січі ці землі входили до складу її Кальміуської та Самарської паланок.
У XIX ст. значна частина території увійшла до складу Катеринославської та Харківської губерній. Тоді збудовано перші вугільні шахти, залізниці, металургійні заводи, що вплинуло на подальший економічний розвиток регіону.
Будівництво шахт, металюргійних заводів, залізниць зумовили приплив російських підприємців і робітників на Донеччину. Поступова русифікація витіснила українську мову зі шкіл, установ, вуробництва, а навіть побуту.
